Батькам

Поради сучасним батькам

У житті всіх батьків буває такий період, коли діти починають ставити несподівані та зовсім недитячі питання. Найчастіше це відбувається у віці від 5 до 10 років, коли малюків хвилюють серйозні філософські теми: смерть, стосунки між чоловіком і жінкою, гроші, війна, справедливість, добро і зло. Уникати відповідей – не рішення, адже саме в цьому віці закладаються основи світогляду дитини, що впливає на її подальший розвиток. Крім того, не варто обманювати дитину. Інакше це може стати причиною появи недовіри у ваших стосунках, адже рано чи пізно вона дізнається правду. Головне правило – відповідати прямо і чесно без «зайвої води» і «солодкої» брехні.

Правила спілкування з дітьми

---

Правило №1 – Будьте чесними. Важливо говорити правду і передавати дитині своє ставлення до обговорюваної теми. Діти у віці від 5 до 10 років сприймають інформацію чуттєво і буквально, не через критичний розум, не оцінюючи та не зважуючи її. І якщо ми говоримо неправду, дитина обов'язково це зрозуміє, що залишить в її душі незадоволеність і вона обов'язково повернеться до цього питання знову.

Правило №2 – Враховуйте вік і почуття дитини. Є багато складних тем, які можуть сильно вразити дитину, наприклад, смерть. Тому обов'язково враховуйте її характер, вік та інтелект. Спостерігайте, чи зрозуміла вона нову інформацію. Ніколи не вживайте складні слова або наукові терміни, дитині вони будуть незрозумілі, ця тема залишиться для неї складною, і, як наслідок, до неї сформується складне ставлення.

Правило №3 – Підкріплюйте свої відповіді додатковою інформацією. Проілюструйте прикладами зі свого життя те, про що говорите. Але якщо з якоїсь причини у вас немає такого досвіду, то на допомогу завжди прийдуть казки, міфи або мультфільми. У віці 5-10 років діти чудово сприймають метафоричну інформацію. У казках і міфах ми завжди зустрічаємо героїв, які проживають приблизно одні й ті самі сценарії, наприклад, виказують рішучість у складних ситуаціях, завжди знаходять правильне рішення, стають щирими друзями, допомагають іншим. Такі приклади дають дитині певні загальні поняття і формують правильні цінності.

Правило №4 – Зберігайте візуальний і тактильний контакт, розмовляйте у спокійній атмосфері. Для дітей візуальний контакт просто необхідний, щоб вони могли засвоювати ту інформацію, яку отримують. Якщо ми обговорюємо складні теми, наприклад, розлучення, важливо приділити увагу і тактильному контакту – обійняти, взяти за руки тощо. Крім того, атмосферу, в якій ви розмовляєте, потрібно обирати або моделювати. Якщо ви відповідаєте на серйозні запитання дитини похапцем, то її сприйняття інформації викривляється і ставлення до цієї теми також формується у викривленому вигляді. Тому якщо у конкретний момент у вас немає часу або вам необхідно підготуватися до розмови, краще відкладіть її, але обов'язково попередьте про це дитину, наприклад, дивлячись в очі скажіть їй, що сьогодні ввечері ви повернетеся до цієї теми та поговорите про це.

Правило №5 – Не недооцінюйте вік та інтелектуальні можливості дитини. Важливо пам'ятати, якщо дитина поставила питання або порушила якусь тему, то вона дозріла і готова отримати інформацію. Не уникайте її запитань, відповідайте прямо і відкрито «без води та підсолоджувачів». Крім того, є теми, про які важливо поговорити на декілька років раніше, наприклад, тема статевого дозрівання. Перш ніж дитина з цим стикнеться, ми повинні передати їй необхідну інформацію та підготувати її.

Табу у спілкуванні з дітьми

---

Табу №1 – Не знецінюйте допитливість дитини. У жодному разі не знецінюйте інтерес, який з'явився у дитини, тому що в іншому випадку ви гасите цей імпульс і, швидше за все, вона більше ніколи не підійде до вас із цим питанням. Не мовчіть, не смійтеся із запитання, не переходьте на інші теми та не кажіть, що зайняті для цього. Дайте дитині зрозуміти, що для вас це питання так само важливо, як і для неї.

Табу №2 – Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. Кожна дитина – це особистість, не порівнюйте розвиток своєї дитини та інших дітей. Тут немає правильних критеріїв, про що б вона не питала, в цей момент вона розвивається і формує свою свідомість, поважайте це.

Табу №3 – Не ведіть дискусію в негативному ключі. Не сприймайте думку дитини негативно. Сучасні діти оточені величезною кількістю інформації, тому в цьому віці у багатьох із них трохи нереальне уявлення про цей світ. Якщо дитина ставить питання і висловлює власну думку, не перебивайте її та поважайте її точку зору.

Табу №4 – Не уникайте важких тем. Обговорюючи складні теми, не кажіть дитині: «Ти ще маленький і все одно не зрозумієш!». Спробуйте пояснити їй так, щоб вона зрозуміла. В іншому випадку дитина залишається наодинці зі своїм питанням і заповнює це порожнє місце іншою інформацією, наприклад, фантазією.

Табу №5 – Не переконуйте дитину в тому, що думка дорослого – єдина правильна. Повністю виключіть зі свого лексикону фразу: «Дорослі краще знають і завжди праві». Якщо малюку з дитинства програмують її в голові, потрапляючи у той вік, коли у нього є можливість натрапити на різні ризики, такі фрази можуть спрацювати проти нього.

6 найпоширеніших дитячих питань і приклади відповідей на них, які допоможуть батькам

Питання 1. Як я з'явився на світ? Коли чоловік і жінка люблять один одного, вони обнімаються і цілуються. Потім тато дає мамі свою клітинку, яка з'єднується з клітинкою мами, і в її животику з'являється дитина. Спочатку вона зовсім крихітна, як маленька рибка, але потім вона росте, їй стає тісно в животику у мами, і вона з'являється на світ.

Питання 2. А ми всі помремо? На жаль, все на світі коли-небудь помирає: і люди, і тварини, і дерева, і квіти. Це закон природи, який потрібен, щоб усім на планеті вистачило місця. Ми теж помремо коли-небудь, але це буде дуже нескоро. Колись ми будемо старенькими, як твоя бабуся, а ти - дорослим, як ми, і у тебе будуть свої діти. І ти проживеш довге життя з безліччю пригод.

Питання 3. А бабуся хвора, і вона скоро помре? У бабусі зараз є проблеми зі здоров'ям, але ми всі дуже сподіваємося, що вона одужає і буде жити довго. Ми не знаємо цього точно, але ми й лікарі робимо все, що можемо, щоб допомогти їй, і добре про неї піклуємося.

Питання 4. Чому ви з татом сваритеся? Іноді люди сваряться, тому що не згодні один з одним. Сваритися можуть всі: і діти, і дорослі. Але ми обов'язково миримося, тому що ми з татом любимо один одного. І дуже любимо тебе.

Питання 5. Ви з татом збираєтеся розлучитись? У нас не виходить ладнати один з одним. Ми щосили намагалися це зробити, але вирішили, що нам буде краще не жити разом. Це не означає, що ти зробив щось не так. Ми завжди будемо любити тебе і залишимося твоїми батьками. Нам усім буде важко звикнути до цього, але ми зробимо все можливе, щоб ти був щасливий.

Питання 6. Кого ви любите більше — мене чи сестру? Усі люди різні, і ти з сестрою також, а значить і любов може проявлятися по-різному. Але ми любимо вас однаково сильно, так само, як і ти однаково любиш мене і тата. Пам'ятайте, неважливо, що запитала дитина, але, якщо вона вже поставила це питання, значить, вона готова і хоче отримати на нього відповідь. Не ігноруйте свого малюка і завжди говоріть із ним чесно, прямо, «без води та підсолоджувачів»!

 

За даними Українського інституту дослідження екстремізму (УІДЕ) 80% дітей протягом шкільного життя зіштовхуються з булінгом. Найчастіше цькування призводить до психічних розладів дитини, зокрема і до самогубств.

Що означає «кібербулінг»?

Кібербулінг— нове популярне “захоплення” серед молоді. Агресивність, жорстокість у висловлюваннях, наклеп з боку однолітків — все це характерно для кіберцькування, який може статися під час підліткового періоду (охоплює вік від 11 до 16 років). У реальному житті підліток може цього уникнути. Адже дорослі — вчителі, батьки сприяють зміні поведінки дитини на конструктивну.

Наразі Інтернет є досить поширеним явищем у сучасному світі, його неможливо усунути, тут все наше життя, ми вчимося тут спілкуватися, пізнаємо нову інформацію та поповнюємо свій словниковий запас, тому покращувати Інтернет–етику нам просто необхідно. Але кібернасильству досить важко протистояти в світі інноваційних технологій.

По-перше, дитина рідко коли скаже батькам про те, що вона стала жертвою кібербулінгу, їй просто соромно і страшно буде зізнатися у своїй помилці. Підлітки вчаться бути самостійними і незалежними від опіки батьків, тому контроль з боку дорослих їх тільки насторожує.

По-друге, потреба в підлітковому віці включає в себе саме комунікацію з однолітками. До речі, серед інтровертів більше підлітків, які налагоджують свою комунікативну сферу в соціальних мережах, вони переживають всі свої емоції внутрішньо.

По-третє, батьки нехтують індивідуальними особливостями дитини, приписуючи їм перехідні характеристики підліткового віку.

Які ознаки того, що підліток став жертвою кіберцькування?

— Раптова зміна поведінкового й емоційного стану дитини після користування соціальниими мережами. Це може бути агресивність, підозрілість і відверта замкнутість;

— деструктивні стосунки батьків з дитиною (особливо загострюються під час обговорення реального життя підлітка);

— істеричні прояви характеру (несподівані безпричинні сльози, крик);

— погіршення здоров’я через безсоння та занепокоєння дитини;

— невдалі спроби суїциду;

— дитина необмежено користується Інтернетом, надаючи перевагу віртуальному світові;

— різке погіршення навчального процесу в школі (дитина неохоче йде на навчання, суперечить вчителям і батькам).

 

 

 

 

 

Як захистити дитину від кіберцькування?

Часто батьки та й самі діти не розуміють, як можна захиститися від цієї форми цькування. Але існують профілактичні дії, доволі ефективні та прості на практиці, що захистять від впливу кібербулінгу:

1. Перш за все, батьки мають контролювати дії підлітка в Інтернеті. Звичайно ж, в міру. Навіть якщо Ви знаєте пароль, або сторінка налаштована на автоматичний вхід, ні в якому разі не заходьте на сторінку своєї дитини без її дозволу, це тільки погіршить ваші стосунки. Підказка: час від часу проглядати історію браузера або ж регламентувати обмежений час використання Інтернет-ресурсів, пояснюючи це тим, що Ви піклуєтесь про безпеку дитини. Відкритість і чесність — ось секрет оптимальних стосунків у вихованні дітей.

2. Будьте обізнаними в сучасних технологіях і поясніть дитині основні правила спілкування в соціальних мережах. Адже віртуальний світ не знімає з нас обов’язків бути відповідальною людиною.

3. Спілкування і зацікавленість у житті дитини— одна з основних протистоянь кіберцькуванню.

4. Спостережливість— проведіть експеримент, тобто протягом тижня уважно спостерігайте за своєю дитиною та зафіксуйте різкі зміни в її поведінці та прояві емоцій (настрою), свої дані поєднайте з використанням Інтернет-ресурсів, які дитина використовує.

5. І, наостанок, найпростіший спосіб профілактики кібербулінгу—більше проводити часу з дитиною (на своєму прикладі показати як можна і треба спілкуватися в реальному та віртуальному життя).

Отже, кібербулінг є небезпечним не тільки для оптимального розвитку цілісної особистості з розвитком всіх психічних компонентів, але й для життя підлітка. Через великий відсоток самогубств, що трапляються під впливом кібернасильства в США існують спеціальні правоохоронні органи, які контролюють віртуальне життя кожного Інтернет-користувача. На жаль, в Україні ця сфера є ще не вивченою, томуми маємо самі подбати про життя і безпеку своєї дитини.

 

В УКРАЇНІ ТРИВАЄ АКЦІЯ "16 ДНІВ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА"

З 25 листопада до 10 грудня відбувається щорічна Всеукраїнська акція "16 днів проти насильства". 

Генасамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Щороку в цей день у різних країнах по всьому світу розпочинається акція "16 днів проти насильства". Цей період охоплює такі важливі дати: 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок; 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом; 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством; 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями; 5 грудня – Міжнародний день волонтера; 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі; 9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією; 10 грудня – Міжнародний день прав людини. 

Ця кампанія вкотре наголошує, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням її прав. 

Акція "16 днів проти насильства" – це нагода ще раз нагадати громадськості про існування цих проблем у суспільстві, підвищити рівень обізнаності людей щодо усіх форм насильства, продовжити процес створення недискримінаційного простору для життя, розвитку і професійного зростання кожної людини. 

Нагадуємо, ґендерно зумовлене насильство — це проблема у сферах громадського здоров’я, ґендерної рівності та прав людини. Повідомляється, що кожна третя жінка у світі зазнає тієї чи іншої форми ҐЗН. За даними МОЗ, в Україні 18% жінок та дівчат віком від 15 до 49 років зазнавали насильства з боку інтимного партнера. Не відкидається, що цей показник може бути заниженим. 

На жаль, постраждалих від ҐЗН постійно звинувачують у тому, що вони опинилися не в тому місці, були непристойно вдягнені, ідентифікували себе з певною групою або винесли на загал "домашні" проблеми. Так не має бути! Ніщо не виправдовує жодної форми насильства щодо жінки або дівчини. Насильство, незалежно від того, чи вчиняється воно публічно або приватно, є неприпустимим і порушує права постраждалої людини.

Є такі форми ҐЗН: емоційне знущання, фізичне насильство, сексуальне насильство, включаючи зґвалтування й інші форми сексуального насильства, пов’язані з конфліктом, вербальне насильство та соціально-економічне насильство.

Що робити, якщо ви постраждали від насильства?

Насамперед пам’ятайте, що ви не самотні і не винні в тому, що сталося. Зверніться по медичну допомогу до найближчого закладу охорони здоров’я. Якщо це безпечно, попросіть про підтримку у родини, друзів або сусідів.

Ви також можете звернутися по підтримку до інших спеціалізованих служб або зателефонувати на гарячу лінію (0 800 500 335), яка допомагає постраждалим від ґендерно зумовленого насильства (ҐЗН) в отриманні необхідної допомоги, зокрема направлень до фахівців.

Що ви можете зробити, якщо бачите, що хтось зазнає ҐЗН?

Кожен може зробити свій внесок у запобігання ҐЗН. Підтримуйте зв’язок із жінкою або дівчиною, яка зазнає насильства. Переконайтеся, що це безпечно.

Дізнайтеся, які послуги доступні для постраждалих від ҐЗН у вашому районі. Переконайтеся, що постраждала дала згоду на отримання цих послуг.

Викличте служби екстреної допомоги, якщо постраждалій потрібна невідкладна допомога - 0 800 500 335.

До цієї кампанії також нагадуємо інші номери телефонів, які можуть бути корисними: 

• 1578 – з питань протидії торгівлі людьми; 
• 1588 – з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей; 
• 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів ) та 116 123 (безкоштовно з мобільних телефонів) – із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації; 
• 0 800 505 501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів ) та 527 (безкоштовно з мобільних телефонів) – з протидії торгівлі людьми та консультуванню мігрантів; 
• 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів ) та 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів) – Національна "гаряча лінія" для дітей та молоді.

З 16 по 22 листопада проходить акція "Виховуємо толерантність" 

Для здобувачів освіти 11 класу проведено заняття "Щербатий горщик . На занятті учні вчилися  толерантно ставитися до людей з фізичними вадами.

 

З учнями 2-А класу проведено заняття "Поговоримо про головне" Говорили про вміння толерантно спілкуватися, з повагою ставитися до оточуючих, а також малювали "квітку перемоги". Діти писали побажання нашим воїнам-захисникам.

До вашої уваги матеріал

ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В РОДИНі

 

Виховання толерантності починається в родині. Основна роль у вихованні толерантності належить батькам. Толерантні батьки розуміють, що їхні взаємини з дитиною і їх ставлення до навколишнього світу стануть частиною його світогляду та світовідчуття. Через свій власний досвід дорослі знайомлять дітей з правилами гуртожитку.

Виховуючи дитину відповідно до свого поданням, батьки зустрічаються з труднощами. Кожна людина проходить ланцюжок вікових криз. Йому доводиться змінюватися, дізнаватися щось нове про світ. Це служить його дорослішання і соціалізації. Перехідні процеси розвитку дитини накладають велику відповідальність і вимагають великого терпіння від близьких людей.

Що означає слово толерантність?

У суспільстві не спостерігається єдності в розумінні толерантності. Думки людей про те, що таке толерантність і які її межі, розходяться. За одній точці зору, толерантність - властивість особистості, по інший - навички поведінки.

ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В РОДИНІ

Толерантним відносинам і установкам повинна сприяти, насамперед, атмосфера сім'ї. Дитина наслідує того, що бачить. У дитячому віці він ще не може відрізнити добро від зла, хорошого від поганого. Йому ще не ясно, хто він і як він повинен вести себе в різних ситуаціях. Малюк шукає способи самоствердження: «мене повинні боятися, я повинен бути сильним».

Істинне сімейне виховання укладено в ставленні до людей. Цей дар може бути отриманий в сім'ї з низьким, середнім і високим достатком. Незалежно від матеріального становища сім'я може нести безодню жорстокості, приниження, абсолютного цинізму, права сили ... Малюк вбирає в одну мить невіра в світ, ненависть до людей, відраза до краси. В майбутньому дитина може стати всяким. У всіх різні можливості розвитку. За гарне виховання багато хто приймає хороші манери, хороші знання, словом, все що завгодно, крім світогляду.

Почуття дитини не повинні бути перекрученими. Дитяче мислення має узгоджуватись з почуттям жалю до людей, їхніх проблем.

Дорослі повинні дати дітям можливість зрозуміти свою значимість, свою роль в сім'ї, свою індивідуальність. Дитина, що не пізнав батьківську любов, не розкрив себе, як особистість, не зможе адекватно сприймати оточуючих його людей.

Саме добрі сімейні стосунки сім'ї впливають на формування толерантності у дитини.

Дуже часто батьки не виявляють толерантності по відношенню до людей похилого віку і показують дітям поганий приклад. З дитинства пам'ятаю своїх сусідів, яких засуджували мої батьки і родичі за єдиний неправильний вчинок. Цих людей і їх дітей поважали, захоплювалися їх працьовитістю, ставленням до людей, один до одного ... Але одного разу у них захворів дідусь. Дочка відмовилася від батька, який потребував догляду. Дідуся відвезли в будинок для людей похилого віку, де він і помер.

Є східна сімейна притча:

В одному місті жила велика родина. Старий дідусь доставляв своїм дітям чимало клопоту: переплутується день з ніччю, забував закривати хвіртку, перекидав на себе їжу ... невістку набридло терпіти стару людину в своєму будинку, і вона запропонувала чоловікові посадити вижив з розуму старого в кошик і віднести подалі в ліс. Чоловік пішов за кошиком, а син каже йому:

- «Папа, не забудь принести кошик назад».

- «А навіщо вона тобі?» - запитав батько.

- «Вона мені знадобиться, адже коли-небудь ви з мамою постарієте».

Дорослі люди ділять батьківське майно при живих батьках, виживають їх з власних квартир, забуваючи про кровну спорідненість і моралі. Батьківське презирство до людей з обмеженими фізичними можливостями, до людей похилого віку діти приймають як норму поведінки.

З ЯКОГО ВІКУ ВИХОВУЄТЬСЯ ТОЛЕРАНТНІСТЬ?

З раннього дитинства дитина засвоює певні норми, які змушують його чинити добре або погано. Мало не з перших місяців він розділяє людей на своїх і чужих.

Як формуються морально-етичні установки, що визначають поняття «свій», «чужий»?

Тримісячний малюк явно віддає перевагу особам своєї національності і лякається людей з яскраво вираженими рисами іншої раси. Трирічні діти, не замислюючись, будуть підтримувати тільки своїх, вступати в стосунки з тими, кого вважають близькими або рівними собі, не намагаючись розібратися в ситуації. Зі страху вони відмовляються від ігор і спілкування з незнайомими і малознайомими однолітками.

У п'ятирічному віці діти добре розуміють, хто в даній ситуації є агресором і жертвою, кого слід пошкодувати і підтримати, а кого покарати.

Молодший підліток 7-9 років здатний пояснити свій вибір і запропонувати свою позицію. Для нього важлива реакція оточуючих, їх оцінка його вчинку, його точки зору. Він набуває поки що суб'єктивний етичний досвід, вчиться співпрацювати, проходить соціалізацію. Його відрізняє готовність прийняти чужу позицію, змінити своє перше помилкове уявлення про своїх однокласниках, друзях.

У 10-11 років підліток починає усвідомлювати, що бувають випадки, коли чужа людина потребує допомоги більше, ніж свій.

Не секрет, що не всі люди проявляють співчуття і справедливе ставлення до своїх і чужих.

Маленькі діти керуються тільки почуттями та емоціями. З віком вони вчаться розбиратися в ситуації, обґрунтовувати вибір, контролювати емоції. Пік прагматизму досягається в юності.

У зрілі роки і ближче до старості людям властива сентиментальність, співчуття, милосердя.

ПСИХОЛОГІЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Психологи стверджують, що людина, яка активно допомагає близьким, ніколи не залишить без допомоги незнайомих йому людей.

Виявлено, що в стані стресу готовність людини захищати чужого зменшується.

Готовність людини допомагати іншим убуває зі збільшенням матеріального достатку, яким він володіє.

 

ЦЕ ПОТРІБНО ЗНАТИ

Дитячий психолог К. Арутюнова запропонувала різним віковим дитячим групам вирішити складну дилему: поїзд неминуче зіб'є 5 осіб, які опинилися на його шляху. Однак можна перевести стрілку і тоді постраждає одна людина, що йде по рейках. Дітям треба було вибрати тільки один з варіантів. Вони вибирали в основному другий варіант. Відповіді змінювалися в протилежну сторону з запропонованим уточненням: той один - ваш родич.

Дилема була ускладнена: на мосту стоїть дуже товстий чоловік. Можна підштовхнути його, він впаде на рейки, потяг зупиниться і п'ятеро врятуються. У виборі відповіді спостерігалися коливання в зв'язку з тим, що пропонувалося штовхнути людину, а не просто перевести важіль.

Зі зміною ситуації змінювалося рішення дилеми. У дітей було достатньо часу на роздуми. Уміння приймати розумні рішення приходить з досвідом і дуже важливо передати дітям цей досвід.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПО ВИХОВАННЮ ТОЛЕРАНТНОСТІ

·         З раннього віку дитина повинна розуміти, що поруч з ним є діти інших національностей, у яких незвичайні імена і які розмовляють іншою мовою.

·         Молодший школяр повинен знати, що люди живуть в різних країнах і розмовляють різними мовами. Важливо пояснити йому, що не всім людям живеться добре в своїх країнах, і вони змушені залишати батьківщину і міняти місце проживання. Необхідно вчити дитину бути відкритим, поважати гідності осіб іншої національності, вміти вести конструктивний діалог.

·         Виховуйте в дитині тактовне ставлення до людям похилого віку, до сусідів, однокласників.

·         Вивчайте поважати різні характери, темпераменти, манери поведінки, шкільні порядки. Не дозволяйте дітям кривдити слабких.

·         Поясніть дитині, чому не можна використовувати в спілкуванні образливі клички (пов'язані з національністю або фізичною вадою), шукати «цапа-відбувайла», вирішувати проблеми за допомогою кулаків.

·         Навчайте дітей поважати релігійні погляди інших, взаємодіяти з людьми, що мають різний світогляд, поважати чужі традиції і звичаї. Поясніть дітям те, що неповага чужої культури сприяє роз'єднання і виникненню конфліктів між людьми.

Толерантне ставлення до людей має стати природною потребою сучасної людини. Не можна ростити дітей, обтяжених національними проблемами, упередженим ставленням до інших. Проблеми толерантності можна було б уникнути, якби дорослі розвивали в собі толерантне ставлення до інших і прищеплювали це якість своїм дітям.

Шановний Новомосковсктель! Як ви вважаєте, що може вплинути на зниження рівня інтолерантності в нашому суспільстві? Яким чином необхідно формувати і розвивати толерантність в наш час?

 

Шановні батьки! До вашої уваги матеріа про 

Особливості взаємин і спілкування підлітків з дорослими та однолітками

1.Зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими  та підліт­ками

У підлітковому віці взаємини з дорослими починають будуватися під впливом переживання нових почуттів, які пов'язані з прагненнями до самостійності, дорослості та самоствердження. Підлітки починають відмовлятися від підвищеного нормативного контролю з боку дорослих, відходять від ідеалізованих, надуманих зразків дорослих, починають ак­тивно відстоювати свої права на самостійність, висувають власні про­позиції у вирішенні значної частини життєвих питань, перестають ви­конувати вимоги дорослих щодо змін в їх поведінці. Вони намагаються знизити контроль дорослих щодо себе, хворобливо реагуючи на явні чи неявні обмеження їх прав.

У сфері взаємодій процес відокремлення підлітків від світу дорослих першими помічають батьки. Зростання для підлітків значущості нових референтних груп неухильно відображається на контактах з батьками. Підлітки починають більше вільного часу проводити поза сім'єю, рідше супроводжують дорослих під час відпустки, пізно лягають спати і все менше хочуть залишатися вечорами вдома. Одночасно у них знижується готовність бути слухняними і слідувати вказівкам батьків. Це зумовлено тим, що в уявленнях підлітків дорослі все більше втрачають виключні властивості, якими вони раніше володіли в очах своїх дітей. Виникають проблеми в економічній сфері сім'ї, що пов'язано з потребою підлітків бу­ти самостійними, а значить, і матеріально незалежними від батьків. Бать­ки, використовуючи такі прагнення, часто намагаються пов'язати функції контролю і регламентації з економічними стимулами або санкціями.

Залежно від батьківських уявлень і очікувань щодо власної дитини процес автономності і самостійності може бути прискорений або загаль­мований. Так, не існує конфліктів у взаєминах там, де батьки вважають дитину здатною до автономії і сприймають її як сильну, здатну «стояти на власних ногах». Навпаки, батьки, які вважають дитину дуже несамостій­ною і залежною, приписують їй нездатність створювати нові взаємини, успішно знаходити друзів і всіляко перешкоджають її самостійності.

З точки зору дорослих, характер непорозумінь у процесі емансипації (від лат. етапсіраііо - звільнення), яка виявляється у прагненні підліт­ків звільнитися від опіки дорослих, визначають такі моменти: а) велика кількість вільного часу в сучасної молоді порівняно з поколінням батьків; б) краща фінансова забезпеченість; в) широкі можливості в отриманні освіти.

Підлітки, зі свого боку, вважають, що основні розбіжності у поглядах з батьками переважно стосуються одягу, зачісок, успішності у навчанні та захоплень і відпочинку. Крім того, це можуть бути зіткнення поглядів щодо питань еротики і сексу (які актуальні зараз у віці 12-13 років). На­пруженість у взаєминах між обома сторонами створюють і такі вимоги батьків до підлітків, як їх охайність, допомога в домашньому господар­стві та заборона палити і пізно приходити увечері додому.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими виступають:

-  різниця у досвіді дорослих і підлітків;

-   відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;

-      відсутність певних правил, які структурують послаблення батьків­ської влади у фазі переходу від дитинства до підлітковості;

-      соціальні відмінності, що пов'язані із зіткненням контролюючої ролі дорослих з потребами підлітків у автономії.

Характер взаємин з учителями і суб'єктивне ставлення до них зміню­ються протягом підліткового віку. Якщо провідним мотивом взаємин і спілкування молодших підлітків є прагнення отримати підтримку, заохо­чення вчителя за поведінку чи навчання, то в середньому підлітковому віці виникає прагнення до особистого спілкування з учителем. З роками підлітків все більше хвилюють особистісні та професійні якості педаго­га. При цьому професійні якості педагогів у цілому задовольняють під­літків, а особистісні не завжди. Невдоволеність особистісними якостями педагогів сприймається ними частіше всього як проблема «справедли­вості» вчителя. Помітно, що з віком складається ситуація нарощування потреби в особистісному спілкуванні підлітків з педагогами і неможли­вість її задовольнити.

Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в між-особистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підліт­ками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.

 

2.Типи взаємин підлітка з дорослими

 

Результати сучасних досліджень показують, що існують три основних типи взаємин, які певним чином впливають на мотиви, форми і зміни у спілкуванні дорослих і підлітків. По-перше, це взаємини, які спираються на офіційно зафіксовані права і обов'язки дорослих і дітей (регламенто­ване спілкування). По-друге, взаємини, які будуються на потребі розумі­ти один одного, на прагненні до емоційного контакту і допомоги іншому (нерегламентоване або «довірливе» спілкування). По-третє, взаємини, які виникають при відсутності прихильності один до одного або байдужості (неорганізоване, випадкове спілкування).

Підлітки в більшості випадків прагнуть до довірливого, нерегламен-тованого типу взаємин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування, як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій роз­суд інтерпретують будь-які факти.

Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламенто-ваного спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивити­ся на світ дорослих і, завдяки йому набути самостверджуючих позицій для власного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.

Одним з позитивних досягнень, що виникають в довірливому спілку­ванні, є потреба підлітка в емпатії по відношенню до дорослого, яка ви­значає прагнення допомогти і підтримати його, розділити з ним радість і горе. Дорослий, який здатний зрозуміти співпереживання і готовий прийняти співчутливе ставлення підлітка до себе, виступає у взаєминах з ним на «рівних» правах. Емпатійний підліток завжди відчуває потре­бу поділитися своїми враженнями, розповісти про події свого життя, але йому буває важко зробити перший крок до інтимного спілкування. Для дорослого дуже важливо, у зв'язку з легкою вразливістю такого підлітка, обрати саме нерегламентовану форму спілкування, з метою підтримання довірливих контактів.

Основним змістом спілкування підлітків з дорослими стають питан­ня соціальних проблем, взаємостосунках між людьми, моральних оцінок подій і вчинків оточуючих, особистісних взаємин між юнаками і дівчата­ми та проблема вибору ціннісних орієнтацій і самоствердження себе як особистості. Серед партнерів по спілкуванню ними виділяються вчителі, батьки, близькі родичі, однолітки, друзі.

Якщо підліток у взаємостосунках відчуває, що від нього багато чого очікують, він може намагатися ухилитися від виконання обов'язків, при­ховуючись за досить «доброго» дорослого. Тому для засвоєння підлітком нової системи взаємин важлива чітка аргументація вимог, що йдуть від дорослого. Неаргументоване нав'язування вимог, як правило, відкидаєть­ся. До того ж, підліток більше домагається певних прав, ніж прагне при­йняти на себе обов'язки. Велике значення в цей період мають єдині ви­моги до підлітка як в сім'ї, так і в школі.

У випадках, коли вимоги суперечливі, підлітки демонструють протес­ти в різних формах, проявляють непокірність з метою змінити такі вза­ємини. І дорослі поступово, під впливом домагань підлітків, вимушені переходити до нових форм спілкування з ними. Цей процес далеко не завжди відбувається без психологічних травм. До цього додається стерео­тип сприйняття підлітків як підлеглих і залежних, а тому дорослі не за­вжди здатні задовольнити їх потребу в нерегламентованому спілкуванні. Про це свідчить величезна кількість листів підлітків у сучасні молодіжні газети і журнали, в яких вони реалізують дану потребу незнайомим до­рослим. Характер цих листів відрізняється високим рівнем емоційності і щирості:

1.«Ввечері батьки тільки встигають запитати: «Як справи у школі?» А нам на це питання надокучило відповідати, і здається, що батьків більше вже нічого і не цікавить... Тому ми часто не розуміємо батьків, а батьки нас...»

2.«Повинні ж бути в них (вчителів) спільні інтереси з нами? Вони просто відпрацьовують свої години у школі, а до наших проблем їм не­має діла!»

3.«Дізнатися про кохання у дорослих я не намагаюся, вважаю, що це не має сенсу, вони все одно не скажуть.»

4.«...Вони (батьки) не бачать у нас людину, здатну самостійно оціню­вати і розуміти життя. Вони не дозволяють нам гуляти, дружити, бачать у дружбі щось погане, непристойне... намагаються спіймати на слові... не вірять, коли говоримо правду... не дають думати і жити самостійно...»

5.«...Ми з мамою ще жодного разу не говорили по душам ...я б могла розповісти все, що мене хвилює, іншій жінці, яка мене зрозуміє...»

6.«Дуже багато вчителів, на мою думку,... вчать одному, а роблять зо­всім інше». (За матеріалами В.Е. Пахальян).

Спілкування підлітків багато у чому зумовлюється їх настроєм, який протягом невеликого проміжку часу може змінюватися прямо на проти­лежний. Лабільність настрою та амбівалентність почуттів можуть при­зводити до поверхового, неорганізованого спілкування. За таких умов спостерігаються невміння протистояти тиску з боку дорослих, обмеже­ність словникового запасу та мовленнєвої культури порівняно зі старшим поколінням. Все це призводить до того, що у контактах підлітків перева­жають мало усвідомлювані поведінкові реакції.

Найхарактернішою є реакція «відходу» від ситуації, коли підліток об­минає «гострі кути», або зовсім не помічає чи нівелює проблему. Проте невирішені питання з часом важким тягарем лягають на його плечі. В си­туаціях, коли зменшується увага з боку близьких чи висуваються завище­ні очікування до підлітка, які пов'язані з перевантаженням його духовних і фізичних сил, може наступати реакція опозиції. Вона характеризується тим, що підліток у взаєминах з дорослими різними засобами намагається привернути їх увагу, переключити її з усіх інших на себе.

Найлегший спосіб досягнути мети - увійти в світ дорослих ,- поля­гає для підлітка у наслідуванні їх зовнішніх форм поведінки. Для хлопців зразком часто стає та людина, яка веде себе «як істинний мужчина» і воло­діє мужністю, сміливістю, витримкою, силою волі і вірністю у дружбі. У дівчат розвивається тенденція відтворювати образи тих жінок, які сприйма­ються «як істинна жінка»: старших подруг, привабливих, розумних, попу­лярних. Наслідування поведінки значущого дорослого, причому в першу чергу зовнішніх, доступних сторін: в одязі, зачісках, прикрасах, космети­ці, особливому лексиконі, манері поведінки, засобах відпочинку і розваг - тобто того, на основі чого можна досягти певного успіху, характеризує реакцію імітації. Оскільки зразками для імітації виступають не тільки до­рослі, але і однолітки підлітків, то створюваний ними ідеал буває досить суперечливим. Він поєднує у собі якості як дорослого, так і молодої лю­дини, причому не завжди ці якості узгоджуються в одній особі. На думку Р.С. Немова, у цьому полягають основні чинники невідповідності підліт­ків власному ідеалу і їх постійні переживання з цього приводу.

При недостатній критичності і несамостійності в судженнях реакції імітації можуть здійснювати негативний вплив на поведінку підлітка. Не­гативна імітація виявляється у підлітків тоді, коли для наслідування ви­бирається негативний зразок. Часто буває так, що це людина, яка була причиною багатьох страждань і образ підлітка.

У цьому віці спостерігаються реакції гіперкомпенсації - коли підлітки для самореалізації вибирають ті сфери діяльності, в яких необхідно дола­ти певні труднощі. У взаємостосунках вони намагаються продемонстру­вати, що неуспіх в якійсь одній галузі, вони можуть компенсувати успіха­ми в іншій - в такій, де здатні реалізувати свої внутрішні можливості.

Згадувані вже реакції емансипації у даний період розвиваються за
двома напрямами. По-перше, це відторгнення від минулого заради
устремління в майбутнє. По-друге, це_подолання емоційних зв'язків з
батьками і включення в соціальне життя, що відбувається поза сім'єю.

Реакції емансипації у більшості випадків досить яскраво виражені. Проте багато психологів зазначають, що звільнення від опіки батьків пов'язано з тендерними відмінностями, тобто уявленнями про те, якою в межах даної культури, може бути поведінка представників різної статі. Динаміка реакцій емансипації балансує в інтервалі даного віку - від 11 до 16 років.

Вимоги свободи, звільнення від контролю батьків сильніше помітні у  молодших дівчат-підлітків. Дівчата частіше прагнуть до автономії в силу того, що сімейні вимоги довго утримують їх в інфантильній ситуації: їх примушують займатися домашніми справами, суворо контролюють від­сутність дома і вибір друзів-хлопців. Після 15 років емансипація дівчат помітно знижується. У хлопців, навпаки, на початку підліткового віку такі реакції малочисельні. Адже ставлення до хлопців визначають інші батьківські імперативи: досягнута самостійність і незалежність у кінці дитинства не зникає з появою пубертату. Але після 15 років реакції еман­сипації зростають, оскільки виникають труднощі у хлопців, які пов'язані з конфронтацією з приводу їх шкільних успіхів, життєвих цінностей і професійного вибору.

 

3.Основні труднощі взаємодій з  підлітками, що  зумовлені по­зиціями і стилями спілкування дорослих.

 

На основі узагальнених су­джень підлітків психолог М. Кле представив сім видів батьківської влади у спілкуванні:

-  автократичний - підліток не може ні висловити свою особисту точ­ку зору, ні бути учасником рішень, які його стосуються;

-  авторитарний - підліток може бути учасником в обговоренні проб­лем, але батьки приймають остаточне рішення, враховуючи тільки власні думки;

-  демократичний - підліток робить свій внесок в обговорення проб­леми і може сам приймати будь-яке рішення, однак він повинен повідо­мити про це батьків, від яких залежить остаточне рішення;

-  егалітарний - ролі практично не диференційовані, батьки і діти «на рівних» є учасниками в прийнятті рішень;

-  дозволяючий - підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рішень;

-  попускаючий - підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;

-  ігноруючий - батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформує їх про це.

За проблемами авторитарного і автократичного стилю батьків обов'язково виникає наступна проблема - формування стилю спілку­вання підлітка за такими ж зразками з іншими людьми. У взаєминах по­за сім'єю такі підлітки, позбавившись жорсткого контролю і небезпеки покарання, починають самі жорстко спілкуватися з однолітками, вияв­ляють неповагу до дорослих, демонструють свою свободу, порушують норми моралі у громадських місцях. Інколи їх поведінка носить характер безпомічності, сором'язливості (говорить тихим голосом, опускає очі) або, навпаки, виявляють зухвалість, виконуючи роль паяців. Підсилений контроль і оцінка приносять тільки негативні наслідки: підліток втрачає можливість бути вільним, не вміє користуватися свободою. У неконтр-ольованих ситуаціях у нього активізується прагнення до самостійності, хоча морально-етичні зразки його самореалізації відсутні. В результаті підліток опиняється в ситуації конфлікту як з батьками, так і з іншими дорослими.

Моделі поведінки дорослих, що пов'язані з попускаючим та ігноруючим стилями, як правило, демонструють недостатність уваги, турботи і ке­рівництва старших. Підліток дуже часто почуває себе самостійним, або таким, якого «ніхто не розуміє», адже він може стати джерелом проблем і тривог всієї сім'ї. А прагнення звільнити підлітка від труднощів і непри­ємних обов'язків спричиняє нездатність до об'єктивної рефлексії. Під­літок, якому все дозволяють, рано чи пізно потрапляє в критичну ситуа­цію. Невміння рахуватися з думкою оточуючих, відсутність терпимості, поява неадекватно високого рівня домагань та потреба уваги до себе не узгоджуються з недостатнім досвідом подолання складних життєвих си­туацій. В той же час підлітки, які стикаються з демократичним, егалі­тарним та дозволяючим типами взаємин з дорослими, здатні відповідати суспільним очікуванням у сфері спілкування і бувають достатньо прогно­зованими. Вони рідко переживають почуття відторгнення і покинутості. Дані моделі гарантують поступовий розвиток емоційної і поведінкової самостійності і дозволяють підліткам оволодівати навичками прийняття рішень та взяття відповідальності за їх виконання на себе.

Отже, зазначені стилі спілкування і виховання, які використовуються дорослими, дають можливість уявити варіанти умов, що створюються для підлітків батьками та шкільними вчителями. Саме різноманітність стилей спілкування, яку отримує підліток у повсякденних взаємстосун-ках з дорослими, навчають його стратегіям спілкування у реальних вза­ємодіях між людьми.

 

4.Вплив групи однолітків на процес соціалізації дитини

 

Вплив групи однолітків на процес соціалізації дитини озпочинається набагато раніше від початку підліткового віку. Можна стверджувати, що цей вплив проявляється з початком соціального життя дитини і виконує на попередніх та підлітковому віковому етапі схожі функції: можливість розвинути навички, необхідні для адекватних взаємодій з однолітками і здатність розділяти з ними спільні заняття, інтереси і почуття. Група однолітків відіграє провідну роль у процесі соціалізації підлітків ще й тому, що взаємостосунки з однолітками своєї і протилежної статі створю­ють прототип дорослих взаємин, які можна реалізовувати у подальшому соціальному, професійному і статевому житті. Багато психологів дотри­муються позиції, що група однолітків виконує основну функцію у про­цесі становлення автономності підлітка та його незалежності. Контакти в ній сприяють побудові нових взаємин з іншими та новому ставленню до самого себе, допомагають підлітку зрозуміти себе, своє призначення, дозволяють пережити почуття ризику і випробовувати сили у ситуаці­ях змагання. Підлітки у групі об'єднані спільною потребою звільнення від батьківського контролю, визначення власного статусу та особистісної статевої ідентифікації.

У відомій концепції Д.Б. Ельконіна підкреслюється думка про те, що для підліткового віку характерний пріоритет дитячої спільноти над до­рослою. Саме у групі однолітків створюється нова соціальна ситуація розвитку особистості. В ній підліток засвоює ідеальні форми. Це, перш

за все, область моральних норм, на основі яких будуються соціальні вза­ємодії. Спілкування з однолітками, на думку вченого, є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі цієї діяльності засвоюються норми мо­ралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. В цей період центр життя підлітка переноситься з навчальної діяльності в діяльність спілкування. Змінюються взаємини з вчителями: для підлітка більш цінним є той статус, який він отримує у колі однолітків, ніж оцінне ставлення до нього з боку вчителя. Набуття нової рольової позиції у процесі спілкування пов'язане зі ставленням од­нолітків до підлітка як до дорослої особистості. Завдяки комунікативній діяльності відбувається уявне програвання всіх найбільш складних сто­рін майбутнього життя.

Відомо, що в традиційний психології існують три варіанти визначен­ня провідної діяльності у підлітковому віці. Так, Д.Б. Ельконін виділяв інтимно-особистісне спілкування, Д.Й. Фельдштейн - суспільно-корис­ну діяльність, В.В. Давидов - суспільно-значущу діяльність. З одного бо­ку, у двох визначеннях присутній один і той же фактор «суспільність». Справді, діяльність як висхідна форма оволодіння новим для даного віку змістом, будується завжди як сумісна, тобто певною мірою як суспільна. З другого - при вивченні підліткового періоду не можна не враховувати прагнення підлітків до спілкування з однолітками.

Визнаючи високу евристичність ідеї провідної діяльності, яка бере свій початок у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського, необхідно відмітити, що уявлення про провідну діяльність можуть виступати лише в якості загальних орієнтирів. По-перше, тому, що одна і та ж провідна діяльність має місце протягом досить великих проміжків часу, в той час як практика говорить про необхідність нових форм роботи з підлітками в кожному наступному класі. По-друге, достатньою мірою операційно відпрацьована вона лише для молодшого шкільного віку; що стосується підліткового і юнацького віку, то дискусії стосовно провідних для них діяльностей далекі від завершення. Так, сучасна дослідниця підлітково­го віку К.Н. Поліванова дотримується нової позиції і нею висунута ідея проективної діяльності, як провідної для підліткового віку.

Існує достатньо емпіричних даних, які підкріплюють ідею, що група однолітків, а, точніше, референтна група, набуває для підлітка найістот­нішої значущості. Для нього дуже важливо мати референтну групу, цін­ності якої він приймає, на чиї норми поведінки і оцінку він орієнтується. Часто референтна група характеризується певною манерою поведінки, що визначає в ній ознаки певної підліткової субкультури. Субкультура підлітків, як правило, пов'язана з власно створеними нормами, звичка­ми, манерами поведінки, які нерідко суперечать пануючим правилам у суспільстві. Вона більше зорієнтована на зовнішні молодіжні атрибути,

хоча її установки і цінності у більшості випадків співпадають з батьків­ськими.

Нормативність у підліткових групах формується спонтанно, конт­роль за нею їх учасниками здійснюється стихійно, при дотримуванні максималістських вимог. Якщо підліток когось з групи підвів, зрадив, покинув у небезпеці, йому можуть оголосити бойкот, залишити одного і, навіть, побити. Підлітки жорстко контролюють однолітків: як кожний відстоює свою гідність, як виконується принцип рівності і свободи кож­ного. Ними високо цінуються вірність, чесність, відданість і в той же час засуджуються зрадництво, порушення даного слова, егоїзм, жадібність. Вони не поважають однолітків, які у своєму особистісному розвитку не досягає рівня самоповаги, не мають власної думки, не вміють відстою­вати власні інтереси.

Не дивлячись на суворі правила і сформовані кодекси гідності та обов'язків, більшість підлітків прагнуть до референтної групи. Вона створює почуття «Ми», яке підтримує підлітка, закріплює його внутрішні позиції. При всій орієнтації на ствердження свого «Я» серед однолітків, деякі підлітки вирізняються особистісним конформізмом. Конформні під­літки залежні від інших і прагнуть виконати все, на що їх штовхає група. Однак, при незадоволеності міжособистісними взаєминами у групі, під­літок прагне до пошуку іншої групи, яка більше відповідає його запитам.

Якщо підліток потрапляє в групу з досить високим рівнем соціаль­них взаємодій, то це сприятливо впливає на становлення його особис­тості. В такому середовищі існує взаємна зацікавленість один в одному, а спілкування стає настільки атракційним, що підлітки часто забувають про уроки і домашні обов'язки. Свої плани і таємниці вони довіряють не батькам, а кращому другу. При цьому підліток в категоричній формі відстоює право на дружбу зі своїми однолітками, не терплячи ніяких об­говорень чи коментарів з приводу не тільки недоліків, але й досягнень друга. Обговорення особистості друга в будь-якій формі, навіть у формі похвали, сприймається як посягання на право вибору підлітка, на його самостійність і свободу.

Найбільш глибоке і змістовне спілкування можливе при дружніх вза­ємостосунках. Спілкування з другом за нормативами референтної групи узгоджується із проявами прихильності, ніжності та симпатії. Не тільки дівчата-підлітки виявляють свої почуття обіймами і прагненням дотор­кнутися одна до одної, це властиве і хлопцям-підліткам. Поряд з друж­німи «потасовками» і боротьбою, хлопці виявляють симпатію і приязнь один до одного через обійми після тривалої розлуки і рукопотискування при зустрічі. Підліткова дружба, розпочавшись в 11-13 років, залишає сліди високих прагнень до особистісного вдосконалення у душі дорослої людини на все життя.

Коло спілкування підлітків не обмежується тільки близькими друзя­ми. У підлітків з'являється багато знайомих, приятелів і, що суттєво, ви­никає тяжіння до неформальних груп або компаній. Активні підлітки мо­жуть одночасно входити в кілька груп, наприклад, у групу, яка склалася на заняттях у спорткомплексі, у групу свого чи сусіднього двору, в одну з мікрогруп класу.

Те, що отримує від групи підліток і те, що він їй може дати, залежить від рівня розвитку групи, до якої він належить. Для дворової компанії частіше всього характерний груповий егоїзм та індивідуалізм, протистав­лення своєї компанії іншій. Вона прагне у процесі сутичок з сусідніми групами закріпити за собою певну територію. Навпаки, групу класу мо­же характеризувати колективістська єдність. Колектив більше відкритий і доброзичливий до тих, хто до нього належить. У ньому менше відгоро-дженості, кастовості, групового егоїзму. В колективі превалює взаємодо­помога, взаєморозуміння і сприятлива психологічна атмосфера.

В умовах сучасності з'явилася тенденція, що визначає приналежність підлітків до так званих юнацьких релігій. Входити у певну групу, яка го­това прийняти підлітка, буває зовсім недостатньо. Деякі підлітки нерідко почувають себе одинокими поряд з однолітками. Крім того, не всіх під­літків приймають у групи, частина з них може бути ізольована від них. Частіше це тривожні, замкнуті і невпевнені в собі підлітки, які потребу­ють до себе особливої уваги. Притягальною силою для таких підлітків стає ідеологія певних релігій, яка завжди пов'язана з цілим рядом обіця­нок: налагодження заповненого смислом і вірою життя у групі однодум­ців, позбавлення сором'язливості, страхів, самотності, відчуття власної провини і спрощена перспектива на майбутнє. Релігійні групи пропону­ють «образ вождя» (гуру, месія, пророк, філософ), наділеного рисами Бо­га, який начебто володіє рецептом спасіння окремих людей і всього світу. Підлітки, які потрапляють під вплив релігійних ідеологій, часто кидають навчання, сім'ю, поривають з близькими людьми. У деяких релігійних групах вони втрачають свою ідентичність і приймають нові імена. Вияв­ляються дуже небезпечні наслідки приналежності до такої групи: хворо­блива залежність від неї або її лідера, втрата самостійності, нездатність до емоційних зв'язків з людьми, що не приналежні до даної групи, втрата почуття реальності, відсутність раціонального мислення, спрямованість думок на релігійне вчення, підкорюваність «вчителю» і фанатизм віри.

Для підлітків важливо не тільки бути разом з однолітками, спілкувати­ся з ними, але й займати серед них положення , яке задовольняє їх . Для од­них це прагнення бути визнаним, популярним і добрим другом, для других - зайняти у групі позицію лідера, для третіх — бути авторитетом у якійсь справі. Аналіз суб'єктивних переживань підлітків засвідчує, що для ба­гатьох з них важливе визнання цінності їх особистості в очах однолітків.

До дуже складних наслідків може призводити фрустрація потреби «бути значущим в очах однолітків». Саме невміння, неможливість досягти тако­го положення частіше всього стає чинником недисциплінованості і право­порушень підлітків. Цей факт пояснює підвищену комформність підлітків до різних неформальних груп, компаній, релігійних сект тощо.

Емансипація від дорослих і разом з тим зростаюче значення групи однолітків у соціальному житті підлітків, все ж таки опосередковано ви­значають їх приналежність до цінностей сучасників. Принаймні багато ціннісних орієнтацій черпається молодим поколінням із засобів масової інформації: радіо, телебачення, преси. Виступи провідних вчених, відо­мих політичних діячів, художників і літераторів, психологів і медиків, економістів і юристів сприяють формуванню системи цінностей, яку під­літки вносять у підліткову субкультуру Слід підкреслити, що не тільки однолітки, але і дорослі виступають альтернативним джерелом вибору моделей поведінки підростаючої особистості. Підлітки схильні прийма­ти норми дорослих у тих сферах, де культурні норми стабільні і тоді, коли рішення мають тривалі наслідки. Група однолітків слугує референт­ним джерелом численних поведінкових реакцій, які співвідносяться зі змінними соціальними і культурними нормами.

Отже, протиставлення двох референтних джерел соціалізації підліт­ків являє собою штучну дихотомію: вплив кожної групи залежить від со­ціальної ситуації. Група однолітків визначає смаки, переваги, мовлення, способи індивідуальних та статевих взаємодій; дорослі впливають на вибір соціально-економічних цінностей, звичок споживання, релігійної приналежності чи політичних поглядів.

Шановні батьки! Пропоную до вашої уваги актуальну інформацію  

Як допомогти

дитині в стресовій ситуації

Під час війни діти часто переживають стрес. Не у всіх із них

розвинеться психологічна травма, але кожна дитина потребує

підтримки. Головну роль у цьому відіграють батьки. Існують

базові правила, як підтримати дитину у стресовій ситуації, щоб

стабілізувати її стан.

Дотримання

режиму дня

Прокидатися щоранку в один і той самий час, гратися в ігри з

рідними та друзями, робити уроки, готувати обід, розмовляти

після вечері в родинному колі, обійматися та співати — нама-

гайтеся повернути те, що ви робили до війни, адже це допома-

гає дитині почуватися спокійніше і впевненіше. Якщо зараз ви

не можете повернутися до свого звичного режиму дня, ство-

ріть нові ритуали — головне, щоб одні й ті самі дії повторюва-

лися щодня в той самий час.

Обговорення

тривожних подій

Такі розмови є дуже корисними для емоційної розрядки. Після

 

перебування в укритті, сигналів тривоги, звуків вибухів чи епі-

зоду бойових дій проводьте невеликі сімейні бесіди. Такі роз-

мови слід починати зі слів про те, що загроза минула («зараз ми

в безпеці»). Скажіть, що це було важко, але дитина впоралася,

і ви, батьки чи близькі дорослі (опікуни), пишаєтеся її силою.

Підкресліть: те, що дитина подолала складнощі, допомогло й

батькам. У проживанні критичних ситуацій через їхнє прогово-

рювання важливо робити акцент не лише на почуттях та емо-

ціях, а й на діях, які допомогли впоратися дитині й вашій родині.

Щоб уникнути стану «фрагментації пам’яті» (це коли ми пере-

стаємо пам’ятати послідовність дій під час травматичних подій),

потрібно переказувати події та дії членів родини в цей час.

Наприклад: «ми почули, що...», «ми пішли, було страшно, сумно,

ми зробили це...». Якщо дитина готова, можна заохочувати і її

переказувати події. При цьому важливо говорити, що «і мені,

і тобі було страшно (сумно, тривожно, ми сердилися), але ми

впоралися». Цей метод дозволяє дитині побачити, що її почут-

тя збігаються із почуттями дорослих, що вона не сама, а також

зняти емоційне напруження.

Створення нових

ритуалів

Якщо ви переїхали або втратили можливість робити те, що було

для вас із дитиною звичним, створіть нові ритуали. Це може

бути читання вголос, вечірні обійми, спільні ігри, співи тощо.

Спільні дії допоможуть дитині відчути єдність і силу сім’ї.

Щоденне спілкування

на різні теми

 

Спілкування потрібне кожному. Щоб дитина не почала ізо-

люватися, з нею треба говорити про речі, які стосуються її

життя: про прогулянки, книги, фільми, ігри. Попросити навчити

дорослих чогось, що в неї добре виходить. Це допоможе їй

відчути, що вам важливі її інтереси.

Підтримання

емоційного зв’язку

 

Особливо зараз для дитини важлива емоційна близькість із

батьками. Щоб зберігати її та зміцнювати, потрібно обіймати

дитину, говорити, що ви її любите, хвалити її (за сміливість, за

витримку, за вміння, які демонструє дитина), грати з нею, смі-

шити, розділяти з нею емоції. Наприклад, спитайте в дитини,

як саме вона відчуває, що мама й тато її люблять. Зазвичай

діти висловлюють найбільш прийнятний на цей момент варі-

ант. Якщо вона не відповідає, запропонуйте таку вправу-гру:

візьміть іграшку, скажіть, що іграшка засмучена, і запропонуй-

те дитині втішити її. Дивіться на дії дитини — саме таких дій від

вас потребує і вона.

Важливо пам’ятати, що діти, які пережили травматичний дос-

від, не завжди люблять обійматися й можуть уникати тілес-

них контактів. Тому слід запитувати дитину, чи можна її при-

горнути.

 

Розвиток почуття

Гумору

Намагайтеся жартувати та усміхатися, викликати усмішку у

 

вашої дитини. Гумор має терапевтичну дію, підтримує та зці-

лює. При цьому слід пам’ятати, що підлітки реагують не на

 

сенс сказаного, а насамперед на його форму. Тому важливо,

щоб жарти не були образливими й дитина в них не відчувала

знецінювання.

Звернення

до психолога

Не зволікайте зі зверненням до спеціаліста за психологічною

допомогою, якщо дитина постійно пригнічена чи агресивна,

 

уникає активності, спілкування з однолітками,

 

Щоб мати ресурс

і можливості допомогти

дитині, батькам варто

пам’ятати про власні

сили, стійкість та

піклуватися про себе.

Їжте та спіть. Якщо харчування доступне, обов’язково їжте і ви,

 

а не лише годуйте дитину. Намагайтеся спати, коли це можли-

во. Ваш добрий фізичний стан — гарантія безпеки вашої дитини.

 

Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або під-

тримки — попросіть про неї. Звертатися по допомогу не со-

ромно, навпаки — це ознака сили і справжньої турботи.

 

Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся з важливими для вас

 

людьми, розповідайте про свої емоції та переживання. Телефо-

нуйте рідним. Просте «Як ти?» здатне підтримати і вас, і того,

 

кому ви його адресуєте.

Дозвольте собі думати про майбутнє, а не про минуле, тобто

мріяти, планувати, обговорювати з важливими людьми, що ви

 

зробите найперше після закінчення війни. Такі роздуми та роз-

мови надихають і стабілізують.

 

Не звинувачуйте себе в тому, що сталося, або в тому, що ви

щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент.

Крапка. Почуття провини відбирає сили.

 

Якщо відчуваєте потребу, зверніться до спеціаліста чи зателе-

фонуйте на гарячу лінію підтримки. Контакти шукайте в кінці

 

брошури.

Ознаки психологічної

травми у дітей:

ü Дитина стала пасивною і мовчазною.

ü В дитини з’явилися проблеми зі сном.

ü Дитина боїться звуків чи зображень, що нагадують про

ü травматичні події.

ü Дитина демонструє тривожну поведінку: вона постійно

ü насторожена та гіперчутлива до будь-яких подразників.

ü Дитина знову і знову відтворює в іграх або переказує трав матичну подію.

Всім доброго дня! Пропоную цікавий і корисний матеріал для батьків.

Фрази батьків, які зіпсують долю будь-якої дитини

 

Слова, які батьки говорять дітям, можуть не тільки запам'ятатися, а й призвести до важких наслідків для психіки дитини, що не до кінця сформувалася

У спілкуванні з дитиною чи підлітком завжди варто стежити за словами, які кажуть батьки. Навіть виправдання на кшталт "сказав з гарячого" не допоможуть склеїти розбите серце малюка. І якщо одні слова можуть поранити і образити, то інші позначаться на майбутньому дорослому житті чада, інформує Ukr.Media.

"Ти такий незграбний, все ламаєш"

Подібна фраза, за словами психологів, дає дитині зворотний зв'язок: у неї нічого не виходить і все, що вона робить, не дає результату. Таким чином, людина що підростає починає боятися щось робити.

"Руки в тебе не з того місця ростуть" і "Ти ні на що не придатний"

Ці фрази перекривають дитині надалі бажання досягати будь-яких цілей. Вселяють у неї велику невпевненість у собі та страх починати нові справи.

"Всі діти нормальні, а ти як завжди"

Такі фрази-порівняння занижують самооцінку і дитина починає ідентифікувати себе з невдачами, неуспіхом, вважає себе гіршою за інших.

Коли дитина виростає, особливо дівчинка, це призводить до того, що жінка не може знайти гідного чоловіка, не може побудувати нормальних стосунків.

Через такі фрази у дітей можуть бути проблеми в навчанні. Тому що запуститься програма "ти ні на що не придатний", тобто йтиметься перекриття будь-яких справ і починань.

"Як ти мені набрид", "Я тебе ненавиджу", "Краще б я тебе не народжувала/здала в дитячий будинок"

Такі слова викликають у дитини відчуття нелюбові батьків, особливо матері, почуття втрати близького. Виникає страх безпорадності.

Безпорадність і страх прибирають ґрунт з-під ніг. У дитини здатні розвинутися нервозність, тривожність. Коли мама йде на роботу, вона може подумати, що її покинули.

За словами психологів, коли дитина йде, наприклад, у дитячий садок, теж може подумати, що її можуть покинуту, почне запитувати: "Чи заберете ви мене?". Через все це розвивається тривожність, яка може перерости в психосоматичні захворювання.

Взагалі, коли мама демонструє нелюбов до своєї дитини, то вирощує в ній дуже сильну образу. Це важке почуття на маму, яке дитина нестиме все своє життя. Це дуже сильно заважає довірятися у відносинах, дуже заважає контакту з протилежною статтю.

Загалом, почувши такі фрази, дитина починає всіх підозрювати: її ніхто не любить, до неї нещиро ставляться. Буває навіть формування патерну, що людина хотітиме заслужити чиєсь кохання.

 

Як зберегти ментальне здоров"я.

Як допомогти

дитині

Під час війни діти часто переживають стрес. Не у всіх із них

розвинеться психологічна травма, але кожна дитина потребує

підтримки. Головну роль у цьому відіграють батьки. Існують

базові правила, як підтримати дитину у стресовій ситуації, щоб

стабілізувати її стан.

7

Дотримання

режиму дня

Обговорення

тривожних подій

Прокидатися щоранку в один і той самий час, гратися в ігри з

рідними та друзями, робити уроки, готувати обід, розмовляти

після вечері в родинному колі, обійматися та співати — нама-

гайтеся повернути те, що ви робили до війни, адже це допома-

гає дитині почуватися спокійніше і впевненіше. Якщо зараз ви

не можете повернутися до свого звичного режиму дня, ство-

ріть нові ритуали — головне, щоб одні й ті самі дії повторюва-

лися щодня в той самий час.

Такі розмови є дуже корисними для емоційної розрядки. Після

перебування в укритті, сигналів тривоги, звуків вибухів чи епі-

зоду бойових дій проводьте невеликі сімейні бесіди. Такі роз-

мови слід починати зі слів про те, що загроза минула («зараз ми

в безпеці»). Скажіть, що це було важко, але дитина впоралася,

і ви, батьки чи близькі дорослі (опікуни), пишаєтеся її силою.

Підкресліть: те, що дитина подолала складнощі, допомогло й

батькам. У проживанні критичних ситуацій через їхнє прогово-

рювання важливо робити акцент не лише на почуттях та емо-

ціях, а й на діях, які допомогли впоратися дитині й вашій родині.

Щоб уникнути стану «фрагментації пам’яті» (це коли ми пере-

стаємо пам’ятати послідовність дій під час травматичних подій),

потрібно переказувати події та дії членів родини в цей час.

Наприклад: «ми почули, що...», «ми пішли, було страшно, сумно,

ми зробили це...». Якщо дитина готова, можна заохочувати і її

переказувати події. При цьому важливо говорити, що «і мені,

і тобі було страшно (сумно, тривожно, ми сердилися), але ми

впоралися». Цей метод дозволяє дитині побачити, що її почут-

тя збігаються із почуттями дорослих, що вона не сама, а також

зняти емоційне напруження.

8

Створення нових

ритуалів

Щоденне спілкування

на різні теми

Підтримання

емоційного зв’язку

Спілкування потрібне кожному. Щоб дитина не почала ізо-

люватися, з нею треба говорити про речі, які стосуються її

життя: про прогулянки, книги, фільми, ігри. Попросити навчити

дорослих чогось, що в неї добре виходить. Це допоможе їй

відчути, що вам важливі її інтереси.

Якщо ви переїхали або втратили можливість робити те, що було

для вас із дитиною звичним, створіть нові ритуали. Це може

бути читання вголос, вечірні обійми, спільні ігри, співи тощо.

Спільні дії допоможуть дитині відчути єдність і силу сім’ї.

Особливо зараз для дитини важлива емоційна близькість із

батьками. Щоб зберігати її та зміцнювати, потрібно обіймати

дитину, говорити, що ви її любите, хвалити її (за сміливість, за

витримку, за вміння, які демонструє дитина), грати з нею, смі-

шити, розділяти з нею емоції. Наприклад, спитайте в дитини,

як саме вона відчуває, що мама й тато її люблять. Зазвичай

діти висловлюють найбільш прийнятний на цей момент варі-

ант. Якщо вона не відповідає, запропонуйте таку вправу-гру:

візьміть іграшку, скажіть, що іграшка засмучена, і запропонуй-

те дитині втішити її. Дивіться на дії дитини — саме таких дій від

вас потребує і вона.

9

Важливо пам’ятати, що діти, які пережили травматичний дос-

від, не завжди люблять обійматися й можуть уникати тілес-

них контактів. Тому слід запитувати дитину, чи можна її при-

горнути.

Розвиток почуття

гумору

Звернення

до психолога

Не зволікайте зі зверненням до спеціаліста за психологічною

допомогою, якщо дитина постійно пригнічена чи агресивна,

уникає активності, спілкування з однолітками, втратила апе-

тит і нормальний сон.

Намагайтеся жартувати та усміхатися, викликати усмішку у

вашої дитини. Гумор має терапевтичну дію, підтримує та зці-

лює. При цьому слід пам’ятати, що підлітки реагують не на

сенс сказаного, а насамперед на його форму. Тому важливо,

щоб жарти не були образливими й дитина в них не відчувала

знецінювання.

10

Щоб мати ресурс

і можливості допомогти

дитині, батькам варто

пам’ятати про власні

сили, стійкість та

піклуватися про себе.

Їжте та спіть. Якщо харчування доступне, обов’язково їжте і ви,

а не лише годуйте дитину. Намагайтеся спати, коли це можли-

во. Ваш добрий фізичний стан — гарантія безпеки вашої дитини.

Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або під-

тримки — попросіть про неї. Звертатися по допомогу не со-

ромно, навпаки — це ознака сили і справжньої турботи.

Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся з важливими для вас

людьми, розповідайте про свої емоції та переживання. Телефо-

нуйте рідним. Просте «Як ти?» здатне підтримати і вас, і того,

кому ви його адресуєте.

Дозвольте собі думати про майбутнє, а не про минуле, тобто

мріяти, планувати, обговорювати з важливими людьми, що ви

зробите найперше після закінчення війни. Такі роздуми та роз-

мови надихають і стабілізують.

Не звинувачуйте себе в тому, що сталося, або в тому, що ви

щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент.

Крапка. Почуття провини відбирає сили.

Якщо відчуваєте потребу, зверніться до спеціаліста чи зателе-

фонуйте на гарячу лінію підтримки. Контакти шукайте в кінці

брошури.

11

Ознаки психологічної

травми у дітей:

У молодших дітей:

Дитина стала пасивною і мовчазною.

В дитини з’явилися проблеми зі сном.

Дитина боїться звуків чи зображень, що нагадують про

травматичні події.

Дитина демонструє тривожну поведінку: вона постійно

насторожена та гіперчутлива до будь-яких подразників.

Дитина знову і знову відтворює в іграх або переказує трав-

матичну подію.

Повернення до більш ранньої поведінки (наприклад, смок-

тання пальця).

Дитина не розуміє причини події, а тому думає, що це її

провина.

12

У підлітків:

Як підтримати

дитину, яка пережила

травматичний досвід

Незвична, часом агресивна чи деструктивна поведінка.

Різка зміна міжособистісних стосунків (наприклад, дитина

відсторонюється від батьків).

Відчуття провини чи сорому.

Різке дорослішання, зокрема перевантаження себе

домашніми завданнями / домашньою роботою.

Слухайте дитину.

Допоможіть зрозуміти: те, що вона відчуває, нормально.

Уникайте як зайвої драматизації, так і знецінювання

пережитого дитиною досвіду.

Зверніться з дитиною по допомогу до спеціалістів.

Вітаю всіх, хто відкрив мою сторінку. 

Інформую, що з 18 вересня по 22 вересня в школі проходить Всеукраїнський тиждень протидії булінгу.

пропоную до вашої уваги таку інформацію:

Кібербулінг: як діяти батькам? – “Хороших батьків не блокують”

Кібербулінг – це свідоме систематичне цькування. Дитина або група дітей знаходять жертву, пишуть і розсилають про неї непристойні речі.

Батькам варто звернути увагу на таку поведінку дитини:

·         дитина або проводить тривалий час в інтернеті, або, навпаки, почала уникати спілкування в інтернеті зі своїми друзями, хоч нещодавно її не можна було відтягнути від гаджета;

·         уникає розмов про те, що вона/він робить онлайн або з ким спілкується;

·         не хоче спілкуватися в соціумі взагалі: школа, заклад освіти для неї – як фільм жахів;

·         у дитини можуть з’явитися проблеми зі сном, підвищений рівень тривожності, раптові зміни настрою або поведінки, глибокий сум або лють;

·         ще однією ознакою можуть бути непояснювані фізичні симптоми, зокрема головний біль чи шлункові розлади.

Батькам варто розуміти, що забрати гаджет або відключити інтернет – це не розв’язання проблеми. Важливіше навчити дитину, як скаржитися на користувачів в соцмережах та онлайн-іграх, як їх блокувати, забороняти коментарі, приватні повідомлення, перегляд сторінок дитини певними підписниками. У таких випадках варто “трошки підглядати” за тим, що робить дитина, але при тому зберігати її приватність.

“Перший крок – це поговорити з дитиною, пояснити, що необхідно звернутися до правоохоронних органів. Тільки з погодження дитини ви можете звертатися, тому що в листуваннях можуть бути питання приватного життя дитини. 

Другий крок залежить від емоційного стану дитини: за потреби хоча б один раз зверніться до психолога для того, щоб зрозуміти, наскільки глибока проблема. Що стосується подальших дій: робимо скріни кібербулінгу та звертаємось в поліцію. У соцмережах подаємо скаргу на булера, блокуємо його сторінку. Сторінку дитини в соцмережах закриваємо від усіх, хто не підписаний, та відключаємо можливість залишати коментарі та відмічати (тегати)”

 Чекаю запитань, пропозицій.

З 17 по 21 квітня в школі проходжить тиждень психології Гасло тижня "Разом  ми сила"

Пропоную батькам статтю про виховання дітей.

ЯК ВИХОВАТИ ЩАСЛИВУ ДИТИНУ?

Виховання дітей – тема, яка хвилює багатьох з нас. Пропонуємо вам прислухатися до 15 корисних порад. Вони допоможуть збудувати з дітьми гармонійні стосунки та зрозуміти, як виховати щасливу дитину.

1. Дитину треба любити за те, що вона просто є у вас. Як і себе. Ви незадоволені своїми дітьми – отже, ви маєте причини бути незадоволеними собою.

2. Багато вчених переконані, що всі проблеми гніздяться в дитинстві. Отож, ваше дитяче виховання теж можна змінювати. Перепишіть сценарій свого виховання з дитинства, і ви побачите, як зміняться ваші дітки.

3. Батьки, внутрішньо і соціально нещасливі, не зможуть виховати свою дитинку щасливою. Ті ж, що перебувають в гармонії з собою і світом, спеціально навіть старатися не будуть. Якщо батьки себе не люблять – діти також не будуть себе любити. Як би перші не старалися.

4. Інтровертами не народжуються – ними стають від батьківських слів: «Не чіпляйся до мене», «Я не маю часу», «Відчепися». Знайомо? Отак діти зачиняються від усіх у своєму внутрішньому світі та вважають, що всім байдуже до їх проблем.

5. Насамперед діти повинні одержувати від батьків довіру, стабільність і комфорт. Без таких базових відчуттів, постійної критики з боку дорослих дитина втратить довіру і до них, і до життя взагалі.

6. Не хочете, щоб ваша дитина зазнала психічної травми, – не поводьтеся агресивно, дитина не має вас боятися. Доведіть, що ви на боці сина/доньки, уважно вислухайте все, що вона/він хоче вам розповісти, не перебивайте і не давайте порад.

7. Не варто перекладати на дітей свої дитячі бажання і нереалізовані мрії. Ваша дитина не має стати вашою копією чи відбиттям.

8. Мама в декреті, яка віддає дитині всю себе і відчуває себе їй зобов’язаною, негативно впливає найперше на саму дитину. Мама не має «розчинятися» у своїй дитині.

9. Не плутайте турботу і виховання. Турбота – це простежити за тим, щоб дитина була одягненою і не голодною. На жаль, декотрі батьки обмежуються тільки цим, а потім діти ні про що з ними не вміють розмовляти.

10. Діти все дуже тонко відчувають. Якщо ви приходите втомлена з роботи й мрієте про відпочинок, вони відчують, що ви робите це примусово. Варіанти розв’язання ситуації такі: найняти няню, пояснити дітям, що ви всього не встигаєте, обійняти й поцілувати малюків. Такі дії кращі, ніж істерика і плачі з вашого боку.

11. Загладжувати провину іграшками – теж не найкраща ідея. Діти й психологічно, і фізично це сприймуть.

12. Здоровою ми називаємо ситуацію, коли мама поспішає з роботи додому та мріє про те, як обійме сина чи доньку. Такі моменти, коли найрідніші люди розмовляють відкрито між собою, – найцінніші як для дітей, так і для дорослих.

13. Батьки! З народженням другої й третьої дитини не варто натякати старшим дітям, що «ти вже дорослий і самостійний». Такі слова вони сприймають дуже болісно, буквально так: «Відтепер ми тебе менше любимо».

14. Злитесь на дитину? То не ображайте її особистість. Не кажіть: «Ти поганий», а скажіть: «Я осуджую вчинок, який ти зробив».

15. Діти мають бути впевнені, що їх батьки – добрі, люблячі, сильні, вони завжди їх захистять і стануть на їх бік.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ДЛЯ УСПІШНОГО ПЕРЕХОДУ ЧЕТВЕРОКЛАСНИКІВ ДО СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю дитини, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

 

Інфомація для батьків майбутніх першокласників

Готовність дитини до навчання в школі

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).

Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це "кризовий період" у житті дитини, і ця "криза" виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному – від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або "шкільної зрілості".

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Шкільна зрілість виявляється у:

1)  морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зороворухової координації), а саме:

· Фізичні показники довжини тіла, маси тіла;

· особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини: важкі пологи, травми, тривалість захворювання;

· темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);

·     стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки днів;

2)  інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги);

3)  комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати не перебиваючи, вміння вибачати, і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей тощо);

4)  емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:

· робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);

· поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності;

· розуміти й адекватно виражати свої емоції;

· свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;

· уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;

· самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);

5)  мотиваційній готовності, що передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:

· має належне уявлення про школу;

· позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;

· віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);

·          визнає авторитет учителя.

Школа з перших днів ставить перед дитиною низку завдань. їй необхідно успішно опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у колективі. Готовність дитини до школи залежить перед усім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка.

Особливої уваги потребують, так звані, "домашні діти", які не відвідували дитячий садок.

Вони як правило, менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишитись у школі без батьків.

Поради батькам першокласників

Хотілося б повести розмову не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їх успіхів, і, ще важливіше до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, частіше за все нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося "добрими намірами". Але, якими б не були виправдання, наше роздратування крики, вияснення стосунків, покарання - все це додаткові стресові ситуації, це постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги приділяємо ми дітям, тим вищій батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода – відмінні оцінки...

Рекомендації щодо виховання

1.       Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її за будь яких обставин. Але слідкуйте за тим, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність, установіть чіткі межі дозволеного і завжди неухильно дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.

2.       Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те, що вона унікальна, єдина така у світі. Вона не може бути копією, зокрема вашою. Тому не варто вимагати від дитини повторення ваших досягнень, наслідування ваших здібностей і талантів. Дайте право своїй дитині прожити власне життя і досягти своїх результатів, своєї мети.

3.       Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об'єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок. Частіше хваліть дитину за її досягнення, порівнюйте їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягненнями інших дітей.

4.       Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже виправляючи свої помилки, дитина вчиться. Краще порадьте їй, як вчинити правильно, й обов'язково аргументуйте свої думки. Розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.

5.       Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки. Завжди дотримуйтесь цього рішення, якщо вже ви його прийняли. Каяття дитини прийміть з радістю, з полегшенням, але покарання не варто відміняти, адже вчинок уже зроблено, і покарання теж буде заслуженим. Покажіть і розкажіть дитині, як важко вам тепер це робити, і радійте разом з дитиною з того, що більше вам ніколи не доведеться її карати, бо вона зрозуміла свою не правоту.

6.       Дотримуйтесь єдності вимог у сім'ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись і обманювати.

7.       Ніколи не з'ясовуйте стосунків у присутності дитини.

8.       Чітко встановіть права та обов'язки дитини в сім'ї (відповідно до її віку та можливостей), покажіть їй, що вона рівноправний член родини.

9.       Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення.

10.  У спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.

11.  У конфліктній ситуації уникайте «ти-висловлювань», замінюючи їх «я-висловлюваннями»:

– Ти завжди кричиш на мене!

– Я дуже хочу, щоб на мене не кричали, бо я тоді погано розумію, чого від мене вимагають.

12.  Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням. Краще покажіть дитині гарний приклад. Дитина - ваше дзеркало.

Рекомендації для батьків «Стоп дитячий суїцид»

Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз.

Насамперед необхідно обміркувати ситуацію або обставини, в яких виникає бажання дитини позбавити себе життя. Підліток може виказувати бажання померти, коли щось складається всупереч його бажанням (якщо батьки не купують йому того, що він просить, або не відпускають на дискотеку чи концерт). Те саме бажання дитина може виявити, коли батьки її карають або коли підліток намагається викликати у батьків почуття провини, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим у своїх цілях. Батькам необхідно проаналізувати, коли саме підліток повторить подібне висловлювання: чи говорить він про бажання померти в несподіваній ситуації, коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів; як часто висловлює бажання померти і за яких обставин.

За таких обставин необхідно терміново звертатись до спеціалістів – психолога/психологині, психотерапевта/психотерапевтки.

Іноді думки про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції.

На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу: «Я тебе ненавиджу», «Ви злі», «Я втечу з дому», «Я хочу жити у бабусі». Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції. Підліткові необхідно датизмогу виразити свої почуття та обговорити їх. Слід зберігати самовладання,не дозволяти дитині маніпулювати батьками.

Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбачуваними чи спробою маніпуляції, батькам слід спробувати виявити ознакинебезпеки.

Якщо батьки помічають одразу декілька ознак (певні почуття, висловлювання, зміни в поведінці або характерні ситуації), то ставитися до цього слід дуже серйозно. Потрібно поговорити з дитиною про її почуття. Не пропонувати відповідей на серйозні питання, не говорити, чому вона/він не повинна/повинен відчувати того, що відчуває, тому що саме це може лише посилити у підлітка почуття провини, безвиході та власної непотрібності. Необхідно прагнути, щоб підліток сам пропонував альтернативні рішення своїх проблем.

Якщо ж виникають сумніви або невирішені питання, то необхідно звернутися до практичного психолога/психологині, психотерапевта/психотерапевтки, дитячого психіатра/психіаторки тощо та попросити професійної допомоги.

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування в родині. Всі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс.

Для підвищення самооцінки дитини та повернення їй цінності життя доцільно вживати таких заходів:

• Завжди підкреслюйте все добре та успішне, властиве вашій дитині, – це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан.

• Не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог до навчання, досягнення певних життєвих цілей тощо.

• Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її справді люблять.

• Сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є, не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти.

• Підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її; знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність.

• Тактовно і розумно підтримуйте всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності.

• Майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї та однолітків, налагодити стосунки з протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

Рекомендації батькам у ситуаціях,

коли підлітки проявляють суїцидальні тенденції або відчай

• Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

• Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі.

• Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину.

• Говоріть з дитиною на рівних; не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, бо це може відштовхнути дитину.

• Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми.

• Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові: використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

• Проявляйте щире співчуття та інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні.

• Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми.

• Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не на бік інших людей, які можуть завдати їй болю.

• Дайте можливість вашій дитині знайти власні відповіді, навіть тоді, коли ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

• Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може змусити вас почуватися безпорадним, але необхідно пам’ятати, що ваша дитина має знайти власний вихід із проблемної ситуації.

• Обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідні вісім обіймів на день.

• Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість із власним індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами.

• Покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана.

• Якщо ви не знаєте, що казати, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

У випадку якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити таке:

• Першим кроком у запобіганні самогубству завжди буває встановлення довірчого спілкування.

• Батькам слід подолати власний страх перед бесідою з дітьми.

• Діти в стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі, тому іноді дієвішою є невербальна комунікація: жести, дотики тощо.

• Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її, тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.

Шановні батьки! 

Активізувалися диструктивні угрупування, які впливають на психологічний стан наших дітей. Будьте уважними! Контролюйте спілкування дітей в соціальних мережах.  Ознайомтеся з ознаками, які свідчать, що дитину залучили до угрупування. Бережіть себе і своїх дітей.

Увага! Прояви, притаманні дітям, яких втягнуто в небезпечні угрупування

          • У дітей пригнічений настрій, розрив  контакту з батьками,            може бути поганий апетит.

§  Зміна зовнішнього вигляду:  зміни в зачісці, зміни в одязі (перевага кольору, раніше не притаманному дитині);

§  Поява в мові дитини слів, фраз, які раніше не були для неї властивими;

§  Тілесні ушкодження: порізи, подряпини, видряпані написи на руках;

§  Дитина проводить багато часу в телефоні і при появі дорослих закриває або вимикає екран;

§  Дитина ходить на зібрання  про які не хоче говорити з дорослими.

Рекомендації батькам, щодо профілактики потрапляння дітей у небезпечні інтернет-спільноти

 1. Не панікуйте!

2. Станьте для дитини другом.

 3. Звертайте увагу, коли прокидається дитина, чи спить вона в ранні години.

4. Як дитина їсть (з апетитом, без апетиту).

 5. Приділяйте більшу увагу психологічному стану дитини (запитуйте: «Як твої справи?», «Ти чимось засмучений(на)?», «Що приємного сталося сьогодні?»).

 6. Цікавтеся життям дитини: «Що тобі подобається?», «Розкажи про своїх друзів», «Яку ти любиш музику? Я хочу послухати її з тобою» тощо.

7. Стежте за шкірними покривами дитини, відмічаючи наявність пошкоджень. У разі їх виявлення з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертайте на пошкодження у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження.

8. Намагайтеся заповнити вільний час дитини спортивними або культурними секціями, домашніми справами, сімейними розвагами, відволікти дитину від Інтернету.

9. Слідкуйте за змінами в зовнішньому вигляді дитини: зачіска, одяг.

10. Перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.

Виступ на батьківських зборах 

Сьогодні є нагода поговорити про уміння дітей вчитися.  Кожен з  батьків  мріє , щоб у їхньої  дитини склалося  успішне життя. Як правило під успішним життям розуміють щасливе сімейне життя і успішну кар’єру. Успішна кар’єра – це  професійна діяльність, що приносить задоволення і достойну  оплату  роботи.  Щоб отримати професію, що приносить задоволення  і гарно оплачується треба прикласти багато зусиль у навчанні. І починати активно опановувати навчальний матеріал треба  уже в початковій школі.

Вміння вчитися має декілька складових.  Я зупинюсь тільки на трьох, на мій погляд – найважливіших.  І перша складова – це мотивація до навчання, тобто бажання вчитися.  Якщо людина чогось бажає або до чогось прагне, то перешкоди, труднощі її не зупинять, бо вона їх успішно долає.  Хочу поділитися з вами досвідом роботи.У першому класі перші два місяці – адаптаційні. Діти пристосовуються до нових умов, вимог, нового режиму дня. Спеціалісти психологічної служби допомагають діткам: проводять розвиваючі заняття, відвідують уроки.  В останніх числах жовтня проходить консиліум «Адаптація дітей шестирічного віку до навчання в школі».  На консиліумі практичний психолог, соціальний педагог, класоводи перших класів, адміністрація школи обговорюють результати обстеження по адаптації учнів до навчання в школі, обмінюються результатами спостережень за емоційним станом учнів, засвоєнням навчального матеріалу. При вивченні адаптації проводиться тестування на виявлення рівня мотивації дітей шестирічного віку до навчання. З досвіду скажу, що мотивація до навчання у більшості першокласників на високому і середньому рівнях. І тільки незначна частина діток має низький рівень мотивації до навчання.  Але, якщо провести те саме тестування зараз , у третьому класі, то виявиться, що кількість невмотивованих дітей збільшиться.  При обговоренні  цієї проблеми з вчителем , виясняється, що з результатами деяких учнів, вчитель погоджується, а результатами інших учнів – просто здивована. Поясню чому.  Виявляється, що учні з низьким рівнем адаптації до навчання, успішно навчаються, активні на уроках, якісно виконують завдання, в тому числі і домашні.  Виникає запитання : - «Як з низькою мотивацією дитина успішно навчається?»  Це  пояснюється тим, що дитина починає розуміти важливість навчання для неї, дитина не хоче засмучувати батьків поганими оцінками, дитина поважає і любить вчителя і не хоче засмутити його.  Але найголовніше, це те , що поруч з дитиною завжди батьки, які створюють умови для успішного навчання своєї дитини, мотивують, підтримують, контролюють і заохочують дитину до навчання. І тут плавно перейдемо до другої складової ь вміння вчитися.  Що мається на увазі «батьки створюють умови для навчання»? Це значить у дитини стабільний режим дня. Діти чуттєві до режиму дня. Вони звикають жити за певним розпорядком і почувають себе в цьому режимі комфортно. Зміна режиму приводить до дискомфорту.   Повернуся до тестування в першому класі. Коли діткам задавали запитання «Чи хотіли б вони, щоб у школі не було уроків, а тільки одні перерви?», то тільки кілька дітей з класу давали стверджувальну відповідь.  Бо за межами установленого розпорядку , діти  можуть почувати себе не комфортно.  Були і такі діти, яким подобалася ідея про відсутність уроків в школі. Але  вони не розуміли для чого  тоді ходити до школи. І відмовлялися від такої пропозиції.

Третя складова уміння вчитися – це системність навчання.  Треба навчити дитину розраховувати свій час і виконувати всі завдання, що пропонує вчитель.  Хочу привести приклад випускника нащої школи.  Він мав здібності середнього рівня. Але мав дуже високий рівень мотивації, багато і систематично працював ( навіть на літніх канікулах). І в результаті закінчив школу з золотою медаллю, отримав диплом з відзнакою і став успішною людиною. Тепер він допомагає мамі, яка колись  вірила в нього, допомагала йому, підтримувала і просто любила.

Багато хто вважає,   що найкращі інвестиції, то інвестиції в своїх дітей. Мається  на увазі не тільки матеріальні витрати, а й  турботу, підтримку, допомогу у навчанні.  У вас попереду ще багато років навчання, то ж використайте їх так, щоб діти потім були вам вдячними, що завдяки своїм батькам отримали гарну освіту і стали успішними людьми.

Профілактика Інтернет-залежності в дітей та підлітків

Інтернет-залежність – це явище, яке в останні роки набуло справді вражаючого розмаху. Особливо небезпечною вона є для дітей і підлітків, адже їм набагато складніше самостійно впоратися з потягом до онлайн-життя і вчасно зупинитися.

 

Інтернет сам по собі не є хорошим чи поганим – це просто частина світу, який нас оточує, – багато в чому корисна і потрібна. Будучи невичерпним джерелом інформації, інтернет приваблює дітей можливістю дізнатися і побачити все що завгодно. Цікава до всього дитина прагне отримати якомога більше: спілкування, ігор, мультфільмів, розваг – і тому багато часу проводить у віртуальному просторі, часто на противагу реальному життю. Соціалізацію і спілкування з однолітками замінює фактично однобоким онлайн-спілкуванням. Активним іграм на свіжому повітрі все більше дітей протиставлять мережеві ігри, далеко не завжди нешкідливі. Іноді пошук нової інформації стає буквально нав’язливою ідеєю.

Інтернет-залежність cупроводжується відхиленням у поведінці, за якого в людини порушується відчуття реальності, втрачається відчуття часу і критичне мислення, обмежується управління своїми вчинками. Дитина стає менш активною, порушується цикл сну і неспання.

Настає психічна та фізична залежність. Механізм її формування дуже схожий з нікотиновою, алкогольною і наркотичною, хоча в інтернет-залежності немає прямої діючої речовини. Це не хімічна, а виключно психічна залежність, що впливає, втім, на ті ж рецептори в центрах задоволення.

Як не прикро, інтернет-залежність зараз спостерігається навіть у малюків-дошкільнят.

Напевно серед ваших знайомих знайдуться діти, що вміло використовують планшет батьків або навіть володіють власним. Це ж так зручно: відволікти малюка, включивши йому розвивальний мультик або корисну гру. Тим часом, перекладаючи на електронні девайси функції розваг та виховання дітей, батьки самі формують основу майбутньої інтернет-залежності.

У школярів підліткового віку залежність від інтернету може говорити також про наявність психологічних проблем – нереалізованості в колі спілкування, проблемних відносин у родині, труднощів з навчанням, від яких підліток поринає в більш успішне віртуальне життя.

Не варто діагностувати інтернет-залежність у кожної дитини, яка отримала доступ до всесвітньої мережі. Те, що сучасні діти деякий час проводять онлайн і черпають інформацію з інтернету, – це нормально. Все-таки ми живемо в еру цифрових технологій, і багато процесів дійсно простіше і зручніше здійснити віртуально.

Якщо поведінка дитини не змінилася, успішність у школі не погіршилася, настрій і самопочуття хороші – причин для тривоги, швидше за все, немає. Коли ж варто занепокоїтися?

Якщо дитина стала проводити за комп’ютером більше часу, ніж раніше (більше 6 годин на тиждень);

Якщо віртуальне спілкування стало для неї важливішим, ніж реальне – вона пропускає школу, перестала виходити на прогулянки у двір і т.д.;

Якщо спостерігаються порушення сну, апетиту, зміна звичного режиму;

Якщо дитина стала схильною до частих перепадів настрою, неадекватно (агресивно) реагує на прохання вимкнути комп’ютер;

Якщо за неможливості бути онлайн вона тривожна, пригнічена, постійно згадує про справи “в мережі”;

Якщо дитина неохоче розповідає або взагалі приховує, чим займається в мережі, що шукає, у що грає.

Для дітей найбільш характерні три форми інтернет-залежності:

ігрова залежність – пристрасть до онлайн-ігор;

залежність від соцмереж – пристрасть до віртуальних знайомств і спілкування онлайн, постійне спілкування на форумах, у чатах, у соціальних мережах на противагу живому спілкуванню;

нав’язливий веб-серфінг – хаотичні переходи з сайту на сайт, без конкретної мети.

Як боротися

Як і будь-яку хворобу, інтернет-залежність простіше не допустити, ніж потім лікувати. Тому краще всього займатися профілактикою, а саме:

не залишати без уваги перші етапи знайомства дитини з інтернетом: поговорити, пояснити основні правила онлайн-життя, звернути увагу на можливість використання Мережі для навчання та саморозвитку;

встановити чіткі рамки користування інтернетом (тільки постарайтеся обійтися без заборон – їх-то якраз найбільше хочеться порушувати, краще просто регламентувати час знаходження в мережі);

не випустити з уваги активність дитини в соцмережах. Причому НЕ обов’язково встановлювати стеження та тотальний контроль – досить “зафрендити”, регулярно переглядати оновлення її сторінки, брати участь в обговореннях. Ви ж сучасні батьки сучасної дитини!

Ну і звичайно, дуже важливо, щоб в житті дитини було багато захоплень і активностей, які займали б її час і були б насправді цікаві. Навчіть її кататися на роликах, подаруйте акваріум з рибками, поповніть домашній запас настільних ігор.

Не менш важливо, щоб свої захоплення дитина могла обговорити з батьками, зустрівши живий відгук і непідробний інтерес – тоді їй не знадобиться шукати однодумців у віртуалі.

Якщо все-таки проблема інтернет-залежності вже виникла – першим і найбільш важливим кроком є встановлення так званого батьківського контролю. Це спеціальний софт, за допомогою якого можна контролювати, як довго дитина сидить в Інтернеті, які сайти відвідує, що робить. Більше того, програми батьківського контролю здатні не тільки інформувати батьків про діяльність дитини, але й регулювати час її перебування в Мережі, блокувати ті чи інші сайти або встановлювати допустиму тривалість роботи на них.

Рекомендації батькам щодо профілактики інтернет-залежності дітей

1. Не купуйте дитині персональний комп’ютер. Він повинен знаходитися в загальній кімнаті вашої квартири, а не в кімнаті дитини. Тоді вам не потрібно буде щохвилини перевіряти, чим займається син чи донька.

3. Строго стежте за тим, щоб дитина проводила більше часу на повітрі, в компанії своїх однолітків. Не забувайте про позашкільні заняття і захоплення. Тоді ризик потрапити в Інтернет-залежність буде набагато менше.

4. Якщо ваша дитина відчуває труднощі в спілкуванні з однолітками, наприклад, через надмірну сором’язливість, допоможіть їй налагодити контакти, можливо, за допомогою психолога. Запрошуйте додому її однокласників, запропонуйте синові або доньці записатися в театральний гурток чи студію художнього слова – ці заняття сприяють усуненню комплексів у спілкуванні.

Не забувайте і про те, що батьки – найкращий приклад для дитини. Тому вимкніть комп’ютер і сходіть усією родиною на пікнік, до музею, чи просто відкрийте для себе нові туристичні маршрути. Це стане найкращою профілактикою інтернет-залежності.

Матеріал підготувала: Карвацька Наталія доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка

Підлітковий вік. Криза. Відсутність мотивації до навчання. Що робити?

Симптоми  кризи підліткового віку (12-13 років):

• Зниження продуктивної навчальної діяльності (а також спроможністю нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований (часто це зумовлюється переходом від конкретного до логічного мислення).
• Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючих. Схильний до сварок, порушень дисципліни, у нього часто виникає внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагне самотності та самоізоляції.

Нові умови розвитку підлітків зумовлюють нову соціальну ситуацію розвитку підлітків.

Головним мотивом стає спілкування з однолітками. Це виявляється у часто повторюваному вислові підлітків: «Ми ходимо до школи не тільки вчитися, але й спілкуватися».

Тому поступово провідною діяльністю цього віку стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками (навчання залишається основним видом діяльності).

Суттєво змінюються психологічні особливості навчання підлітків: 

• підлітки обирають такі способи навчання, які роблять їх більш незалежними, більш дорослими в їх очах;
• виникають нові мотиви учіння: прагнення влаштуватись у майбутньому, прагнення самоствердження і самовдосконалення, необхідність виконувати вимоги батьків;
• оцінка для підлітків є статусом, показником рівня знань, стимулом;
• підлітки активно випробовують свої сили в організація різних заходів, суспільно-політичне життя тощо.

Мовлення підлітків розвивається за чотирма напрямками:

1)як засіб спілкування;
2)як спосіб набуття знань;
3)як інструмент  творення  та засіб вираження  емоційних станів і вольової  регуляції  поведінки;
4)як об'єкт вивчення.

Психологічні особливості спілкування і взаємин підлітків з дорослими характеризуються такими проявами:

• підлітки не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги, довіри, самостійності, обмежують права дорослих і розширюють свої. Часто це призводить до невиконання розпоряджень дорослих, нехтування обов'язками, протесту;
• конфліктність виникає за умови, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають корективи стосунків з дорослими;
• характер спілкування підлітків з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків, їм потрібна довіра.

Дорослі у соціальній ситуації розвитку підлітків виступають в якості значущих осіб. 

         Але цей «п'єдестал» може зайняти будь-хто:

• масовий кумир (популярний співак або актор тощо),
• вчитель (у рольовій позиції дорослого друга), 
• батьки (якщо вчасно і правильно зреагували на кризу).

Одна з основних проблем– відсутність бажання та інтересу дітей вчитися, отримувати знання.  

Мотивація до навчання запрограмована в нас від природи: отримане знання або заволодіння новим вмінням винагороджується виплеском гормонів щастя. Навчання можна навіть перетворити в одержимість, тому дуже важлива правильне дозування стимуляції.

Відсутність мотивації  до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці.

Важливо, щоб батьки контролювали процес навчанном і враховували індивідуальні особливості дитини.

 

Рекомендації для батьків щодо підвищення мотивації навчання учнів підліткового віку

1. Не заважайте підліткові вчитися самостійно.

2. Навчальна праця цікава тільки тоді, коли вона різноманітна. Не повторюйте вдома шкільну систему.

3. Будь-яка людина виконує діяльність із задоволенням тільки тоді, коли вона розуміє, для чого це потрібно. Підліток не знає, де йому можуть знадобитися знання з фізики, хімії, алгебри чи інших предметів? Покажіть ці області.

4. Купуйте цікаві книги, довідники по різним навчальним дисциплінам. Можливо, через інтерес до цих книг сформується інтерес до предмету в цілому. Підтримуйте допитливість своїм інтересом до відкриттів своєї дитини.

5. Не поспішайте полегшити працю підлітка (зробити за нього домашнє завдання, вимагати від вчителя скасувати який-небудь вид роботи). Але і не змушуйте дитину переробляти завдання, виконувати нудну монотонну роботу, заучувати додатково важкий та незрозумілий матеріал. Навчання повинно бути важким, але посильним.

6. Вселяйте в дитину впевненість, що у нього все неодмінно вийде. Розповідайте про те, які проблеми у навчанні виникали у вас в дитинстві.

7. Ні в якому разі не карайте дитину за невдачі у навчанні. Це сприяє зниженню мотивації.

8. Не заважайте дитині самовизначатися, розвиватися.

9. Батькам бажано відмовитися від акцентів, які пригнічують навчальну мотивацію і орієнтування підлітка на отримання оцінки (повинності, матеріальну винагороду, активне наполягання вчитися тільки на «10-12» і т.д.).

10. Пам’ятайте: якщо підліток проявляє небажання вчитися – це не примха, а крик про допомогу. Не лайте, а з’ясуйте причини такої поведінки.Підлітковий вік. Криза. Відсутність мотивації до навчання. Що робити?

Симптоми  кризи підліткового віку (12-13 років):

• Зниження продуктивної навчальної діяльності (а також спроможністю нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований (часто це зумовлюється переходом від конкретного до логічного мислення).
• Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючих. Схильний до сварок, порушень дисципліни, у нього часто виникає внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагне самотності та самоізоляції.

Нові умови розвитку підлітків зумовлюють нову соціальну ситуацію розвитку підлітків.

Головним мотивом стає спілкування з однолітками. Це виявляється у часто повторюваному вислові підлітків: «Ми ходимо до школи не тільки вчитися, але й спілкуватися».

Тому поступово провідною діяльністю цього віку стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками (навчання залишається основним видом діяльності).

Суттєво змінюються психологічні особливості навчання підлітків: 

• підлітки обирають такі способи навчання, які роблять їх більш незалежними, більш дорослими в їх очах;
• виникають нові мотиви учіння: прагнення влаштуватись у майбутньому, прагнення самоствердження і самовдосконалення, необхідність виконувати вимоги батьків;
• оцінка для підлітків є статусом, показником рівня знань, стимулом;
• підлітки активно випробовують свої сили в організація різних заходів, суспільно-політичне життя тощо.

Мовлення підлітків розвивається за чотирма напрямками:

1)як засіб спілкування;
2)як спосіб набуття знань;
3)як інструмент  творення  та засіб вираження  емоційних станів і вольової  регуляції  поведінки;
4)як об'єкт вивчення.

Психологічні особливості спілкування і взаємин підлітків з дорослими характеризуються такими проявами:

• підлітки не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги, довіри, самостійності, обмежують права дорослих і розширюють свої. Часто це призводить до невиконання розпоряджень дорослих, нехтування обов'язками, протесту;
• конфліктність виникає за умови, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають корективи стосунків з дорослими;
• характер спілкування підлітків з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків, їм потрібна довіра.

Дорослі у соціальній ситуації розвитку підлітків виступають в якості значущих осіб. 

         Але цей «п'єдестал» може зайняти будь-хто:

• масовий кумир (популярний співак або актор тощо),
• вчитель (у рольовій позиції дорослого друга), 
• батьки (якщо вчасно і правильно зреагували на кризу).

Одна з основних проблем– відсутність бажання та інтересу дітей вчитися, отримувати знання.  

Мотивація до навчання запрограмована в нас від природи: отримане знання або заволодіння новим вмінням винагороджується виплеском гормонів щастя. Навчання можна навіть перетворити в одержимість, тому дуже важлива правильне дозування стимуляції.

Відсутність мотивації  до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці.

Важливо, щоб батьки контролювали процес навчанном і враховували індивідуальні особливості дитини.

 

Рекомендації для батьків щодо підвищення мотивації навчання учнів підліткового віку

1. Не заважайте підліткові вчитися самостійно.

2. Навчальна праця цікава тільки тоді, коли вона різноманітна. Не повторюйте вдома шкільну систему.

3. Будь-яка людина виконує діяльність із задоволенням тільки тоді, коли вона розуміє, для чого це потрібно. Підліток не знає, де йому можуть знадобитися знання з фізики, хімії, алгебри чи інших предметів? Покажіть ці області.

4. Купуйте цікаві книги, довідники по різним навчальним дисциплінам. Можливо, через інтерес до цих книг сформується інтерес до предмету в цілому. Підтримуйте допитливість своїм інтересом до відкриттів своєї дитини.

5. Не поспішайте полегшити працю підлітка (зробити за нього домашнє завдання, вимагати від вчителя скасувати який-небудь вид роботи). Але і не змушуйте дитину переробляти завдання, виконувати нудну монотонну роботу, заучувати додатково важкий та незрозумілий матеріал. Навчання повинно бути важким, але посильним.

6. Вселяйте в дитину впевненість, що у нього все неодмінно вийде. Розповідайте про те, які проблеми у навчанні виникали у вас в дитинстві.

7. Ні в якому разі не карайте дитину за невдачі у навчанні. Це сприяє зниженню мотивації.

8. Не заважайте дитині самовизначатися, розвиватися.

9. Батькам бажано відмовитися від акцентів, які пригнічують навчальну мотивацію і орієнтування підлітка на отримання оцінки (повинності, матеріальну винагороду, активне наполягання вчитися тільки на «10-12» і т.д.).

10. Пам’ятайте: якщо підліток проявляє небажання вчитися – це не примха, а крик про допомогу. Не лайте, а з’ясуйте причини такої поведінки.

З 25 листопада по 09 грудня в нашій школі проходить акція "16 днів проти насильства"

Шановні батьки! В рамках акції «16 днів проти насильства пропоную вам ряд публікацій з профілактики насильства в родині.

 

СВАРКИ ПРИ ДИТИНІ - НАСЛІДКИ

1. Стереотипна поведінка.
В залежності від того, як часто дитина буде свідком протистояння між батьками, вона може виробити звичну модель поведінки. Вона стане для неї реакцією, існувати в рамках якої найбезпечніше. Діапазон реакцій досить великий: замкнутість, відхід в себе; можна вмикати паніку; проявляти агресію; впадати в безпорадність.

2. Вимушений вибір між батьками
Дитина втягується в те, що відбувається, і з ранніх років їй доводиться займати сторону одного з батьків. Так складаються коаліції між членами родини.

3. Труднощі в партнерських взаєминах.
Для дітей поділ батьків на «поганих» і «хороших» заважає гармонійному розвитку особистості. Для дівчаток перехід на мамину сторону відіб'ється на відносинах з чоловіками. Їй буде складно їм довіряти і буде здаватися, що всі вони зрадники, а єдиний спосіб отримати бажане - це сльози або гра в мовчанку (в залежності від маминого прикладу). Для хлопчиків протистояння з батьком матиме наслідком те, що він виросте з антисценарієм «не хочу бути таким, як тато». Він буде боятися повторити помилки батька, стати таким же деспотичним і неуважним до коханої жінки. А якщо він займає сторону батька, у майбутньому це виллється в огиду до жінок і уникнення тривалих відносин. І це не єдині варіанти розвитку подій.

4. Почуття провини.
Пам'ятайте про те, що діти все бачать і чують, по-своєму інтерпретують причини ваших сварок. Саме тому, коли батьки розлучаються, діти відчувають почуття провини і їм здається, що це сталося через них. Ви можете захистити дитину від психологічних травм сімейних сварок, не допускаючи конфліктів у її присутності.

5. Підвищена дитяча тривожність.
Для гармонійного розвитку дитини немає нічого кращого, ніж взаєморозуміння батьків.

6. Симптом проблеми.
Такі проблеми, як енурез, кошмари, заїкання, відмова від їжі, замкнутість, аутоагресія (коли діти виривають собі волосся, вії, сильно гризуть нігті, наносять собі ушкодження) - всього лише симптом того, що відбувається в родині.

НЕ КОФЛІКТУЙТЕ ПРИ ДИТИНІ! Знаходьте компроміси, вирішуйте причини, шукайте гармонію у стосунках. Даруйте любов один одному і дітям, самовдосконалюйтесь, вчіться, мрійте, досліджуйте РАЗОМ!

 

Кібербулінг. Поради для батьків

Практичні поради психолога/соціального педагога з виявлення та нейтралізації негативного впливу кібербулінгу на дитину

 

Кібербулінг або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка має на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо. Особливо актуальною є проблема під час карантину.

 

Різновиди кібербулінгу

 

Використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму.

Анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова.

Телефонні дзвінки з мовчанням.

Переслідування – залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон.

Тролінг – розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).

Хепі-слепінг (happy slapping) – насильство заради розваги. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.

Сексуальні посягання – педофіл, замаскувавшись під фейковим ім'ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама.

Секстинг — це обмін власними фото/ відео/текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку.

Онлайн-грумінг — це побудова в мережі інтернет дорослим/групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою отримання її інтимних фото/відео та подальшим її шантажуванням про розповсюдження цих фото. Це робиться з метою отримання грошей, більш інтимних зображень чи навіть примушування до особистих зустрічей.

 Як виявити ознаки кібербулінгу:

• відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;

• розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;

• троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);

• демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;

• створення груп ненависті до конкретної дитини;

• пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;

• провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);

• створення підробних сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;

• надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);

• пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.

 

 Пам'ятка для захисту від кібербулінгу

• Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).
• Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.
• Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.
• Розкажіть про правила поведінки в мережі.
• Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом.

 

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:

• страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;

• страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;

• страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;

• страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

Як бачите, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.

 

Покарання за булінг і кібербулінг

• Булінг (цькування) неповнолітньої чи малолітньої особи — штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи від 20 до 40 годин.
• Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб — штраф від 1700 до 3400 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.

 

• Якщо булінг (цькування) вчинить дитина у віці до 16 років — відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

 

Для попередження випадків булінгу і кібербулінгу діє Національна дитяча «гаряча» лінія, у будні, з 12:00 по 16:00 за номером 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних) та 116 111 (безкоштовно з мобільних).

  

 

 

 

 

 

 

 

з 14 по 18 листопадва в Україні проходить акція "Виховуємо толерантність".

В рамках акції «Виховуємо толерантність» з учнями 7-х класів було проведено заняття  «Щербатий горщик». Метою заняття було толерантне ставлення до людей з фізичними вадами, а також усвідомлення, що фізичні вади часто  надають неординарні можливості. Під час заняття діти називали відомих українських діячів, які маючи обмежені фізичні можливості чи хвороби зробили дуже багато для нашої нації.  Зокрема називали Лесю Українку.

Здобувачі освіти 11 класу змогли на диспуті «Чи важлива толерантність під час війни?» висловити свої думки проте, як  в українців яскраво проявляються  під час війни  толерантність, милосердя, чуйність . І згадали про допомогу українським біженця інших країн.

Здобувачі освіти 6-х класів під час заняття «Поговоримо про головне»  визначали головні завдання людини на землі.

18 листопада – Європейський день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства

HIGHER SCHOOL OF ADVOCACY

18 листопада в Європі щорічно, починаючи з 2015 року, відзначають Європейський день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства.

На жаль, ці явища продовжують існувати як трагічна реальність, і являють собою серйозні порушення прав дітей, що мають довгострокові і часто згубні фізичні, психологічні, соціально-економічні наслідки для їхнього життя та здоров’я.

Вразливість дітей порівняно з дорослими є набагато вищою, адже діти є більш довірливими та беззахисними, тому частіше стають жертвами злочинів, пов’язаних із сексуальною експлуатацією та сексуальним насильством.

Під час повномасштабної війни в Україні статеві злочини виступають прямою зброєю агресора проти цивільного населення. І жертвами сексуального насильства стають як жінки та чоловіки, так і діти, а навіть немовлята.

Тому значимість цієї дати не піддається жодним сумнівам і полягає в тому, щоб питання захисту прав дітей завжди були в центрі уваги.

Міжнародний захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації

Міжнародно-правова система захисту прав людини, так само від сексуального насильства та сексуальної експлуатації, складає низку актів, прийнятих як на універсальному, так і регіональному рівні.

Перш за все, основоположним міжнародно-правовим актом, що визначає особливості захисту прав дітей у світовому масштабі є Конвенція ООН про права дитини. Стаття 34 зобов’язує держав-учасниць захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. З цією метою держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності:

b) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці:

с) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.

Дотичним до питання протидії сексуального насильства проти дітей є також Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії від 25.05.2000 року.

На регіональному рівні важливим актом, прийнятим Радою Європи, є Конвенція про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротська конвенція). Прийняттю Конвенції послужило те, що сексуальна експлуатація та сексуальне насильство стосовно дітей набули тривожних розмірів на національному та міжнародному рівнях, зокрема стосовно зростаючого використання як дітьми, так і злочинцями інформаційно-комунікаційних технологій, і що запобігання сексуальній експлуатації та сексуальному насильству стосовно дітей і боротьба із цими явищами потребують міжнародного співробітництва.

У документі під сексуальне насильство підпадають наступні дії:

• заняття діяльністю сексуального характеру з дитиною, яка не досягла передбаченого законодавством віку для заняття діяльністю сексуального характеру;
• заняття діяльністю сексуального характеру з дитиною, коли:
• використовується примус, сила чи погрози або
• насильство здійснюється зі свідомим використанням довіри, авторитету чи впливу на дитину, зокрема в сім’ї, або
• насильство здійснюється в особливо вразливій для дитини ситуації, зокрема з причини розумової чи фізичної неспроможності або залежного становища.

Конвенція зобов’язує Сторін вживати необхідних законодавчих або інших заходів для запобігання всім формам сексуальної експлуатації та сексуального насильства стосовно дітей і для захисту дітей.

Документом також передбачено існування комітету, який моніторить рівень виконання Сторонами її положень. Комітет аналізує ситуацію у країнах членів Ради Європи про те, яка ситуація з протидією, боротьбою і запобіганням таким негативним проявам як сексуальне насильство стосовно дітей.

Україна ратифікувала Конвенцію 20 червня 2012 року.

Національні стандарти захисту

В Україні актом, що захищає права дитини є Закон «Про охорону дитинства». Зокрема, стаття 302 передбачає, що держава має здійснювати захист дітей від сексуального насильства (у тому числі від сексуальної експлуатації та вчиненого з боку батьків або осіб, які їх замінюють), а також дітей, які постраждали від такого насильства або стали його свідками (очевидцями).

Такий захист здійснюється не тільки шляхом попередження порушень, але й шляхом встановлення відповідальності за посягання на статеву свободу та недоторканість дитини.

Відповідно до українського законодавства за вчинення будь-яких дій сексуального характеру щодо дитини настає кримінальна відповідальність. Виділяють наступні статті Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за вчинення таких дій:

• зґвалтування (ст. 152 КК України);
• сексуальне насильство (ст. 153 КК України);
• примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК України);
• статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст. 155 КК України);
• розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України);
• домагання дитини для сексуальних цілей (ст. 1561 КК України);
• ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України);
• проведення видовищного заходу сексуального характеру за участю неповнолітньої особи (ст. 3012 КК);
• створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України);
• сутенерство або втягнення особи у заняття проституцією (ст. 303 КК України).

Якщо став жертвою сексуального насильства, куди звертатися?

Ставши жертвою сексуального насильства, особа може звернутися до:

Національної поліції, зателефонувавши 102 або 0 800 500 202;

Офісу Генерального прокурора, зателефонувавши+38 096 755 02 40;

Національної гарячої лінія із запобігання домашньому насильству, зателефонувавши 0800 500 335;

Уповноваженого з прав людини, зателефонувавши на гарячу лінію +38 044 253 75 89 або 0800 501 720;

Асоціації жінок-юристок «Юрфем», зателефонувавши +38 068 145 55 90.

НАВЧАТИ ТОЛЕРАНТНОСТІ -- ПОЧИНАЙТЕ В СІМ’Ї

Ірина Федосєєва, науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України,
кандидат психологічних наук

На розвиток особистості дитини, її духовності й душевності негативно впливають прояви недоброзичливості, недружелюбності, озлобленості й агресивності, настрої взаємної нетерпимості, культурного егоїзму. На противагу зазначеним негативним проявам потрібно виховувати (і в дітях, і в дорослих) толерантність – здатність без агресії сприймати думки, поведінку, спосіб життя іншої людини, що відрізняються від власних. Батькам потрібно з уважністю поставитися до виховання дитячої толерантності як інтегративної якості і знати шляхи її формування.
Толерантність – ставлення до інших людей як цінності, що виражається у визнанні, розумінні та прийнятті представників інших культур; це терпимість до чужих думок, вірувань і поведінки. Толерантність особистості є суттєвим фактором соціалізації дитини і значною мірою визначає успішність її подальшого життєвого шляху.
Толерантність батьків у свою чергу передбачає повагу до самобутнього внутрішнього світу дитини, віру в перемогу добрих починань у міжособистісних відносинах, відмову від методів грубого примусу й будь-яких форм авторитаризму. Толерантність – не окрема якість, а сумарна характеристика взаємопов’язаних властивостей особистості. Аби виховати толерантну особистість, винятково важливим є підтримувати толерантні стосунки між членами родини, адже діти – дзеркало відносин і характерів батьків і найближчого оточення. Толерантним буде ставлення до дитини, якщо батьки не ображають її, вислуховують думку дитини й рахуються з нею, вміють прощати образи і самі просять вибачення (найскладніший момент, але в той же час і найважливіший, оскільки у дітей загострене почуття справедливості), уміють без сварок і конфліктів домовлятися з дитиною, утверджують гідність дитини (не ігнорують її, не проявляють неповагу до її захоплень тощо), не змушують дитину за допомогою сили робити те, що їй не хочеться.
Винятково важливим природним чинником у вихованні толерантності є батьківська любов – як джерело і гарантія благополуччя дитини. Батьки мають поводитися так, аби дитина була впевненою в тому, що її люблять, про неї піклуються. Постійний психологічний контакт з дитиною необхідний у вихованні в будь-якому віці. Основою для збереження контакту виступає щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, занепокоєння її проблемами. Формула істинної батьківської любові – це прийняття, а її сутнісне наповнення є любов – «люблю тому, що ти є, люблю такого, яким ти є».
У сім’ї, в родині дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чого ми, батьки, вчимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, і дитина була впевненою: у дорослих слово не розходиться з ділом. Якщо дитина бачить, що мама і тато, які щодня твердять, що брехати погано, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.
Проявляючи щирий інтерес до поглядів, захоплень своїх дітей, їхніх дій і вчинків, з повагою ставлячись до позицій і цінностей інших членів сім’ї, ви тим самим навчите їх цікавитися й поважати інших людей. Відмовившись від переконання, що тільки ви знаєте істину, а помилки роблять виключно діти, ви станете на шлях діалогу і спільного аналізу всіх дій і вчинків своїх дітей. Висловлюйте своє ставлення до негативних проявів оточуючої дійсності й обов’язково пояснюйте дітям, що відбувається, і ви навчите їх самостійному мисленню. Демонструйте модель неагресивної поведінки через повагу і визнання себе та інших людей, їх культури, звичаїв, традицій, віросповідань. Вступаючи до міжнаціональної та міжрелігійної взаємодії, ви закладатимете у своїх дітей таку саму здатність.
Батьки зможуть сформувати в дітей систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття як згода, компроміс, взаємне прийняття і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання, якщо самі сповідуватимуть цю ціннісну систему. Стиль виховання, що переважає в сім’ї, визначає, якою виросте майбутня людина. Отже, головними методами виховання в родині мають стати приклад, спільні з батьками заняття, бесіди, уболівання один за одного у різних справах, допомога у вирішенні проблем, залучення в різних видах сімейної та суспільно-корисної діяльності.
У старшому шкільному віці сімейне виховання в дусі толерантності сприяє формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення навколишньої дійсності й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях. Загалом це сприятиме розбудові суверенності нашої молодої держави, захисту національних інтересів з одночасною повагою і визнанням цінності інших культур, релігій, поглядів і позицій.

У ПРИГОДІ БАТЬКАМ СТАНУТЬ ТАКІ ПОРАДИ
1. Будьте чесні й відкриті, з повагою ставтеся до інших, виявляйте співпереживання й співчуття. Демонструйте це діями. Ніколи не давайте негативних характеристик навіть собі, не кажучи вже про інших.
2. Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини в собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.
3. Розповідайте своїй дитині про традиції інших народів, свята, характерні для інших країн, важливі міжнародні дати. Шануйте традиції свого народу, але не втрачайте можливості ознайомити дитину з іншими культурами, цінностями, звичаями.
4. Намагайтеся забезпечити вашій дитині досвід спілкування з різними групами людей. Літній відпочинок, подорожі в інші країни є корисними для кожного, а дитині старшого шкільного віку можна запропонувати участь в благодійних програмах і грантах.
5. Подорожуйте з дитиною і допомагайте їй відкривати для себе багатогранний світ. Звичайно, не кожна сім’я може дозволити собі відвідати Європу, азіатські країни, Африку, але відвідування історичних куточків рідної України є доступним майже кожній родині.
6. Говоріть про відмінності між людьми з повагою. Відзначайте позитивні моменти того факту, що всі люди різні. Дітям молодшого віку потрібно пояснити, що на Землі існують інші раси й національності – з іншим кольором шкіри, волосся, розрізом очей, звичаями й особливостями побуту, мислення тощо.
7. Завжди давайте відповіді на запитання дітей, навіть якщо це буде не найкращий варіант. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді на кшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.
І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії з сімейним (родинним) оточенням.

Поради батькам, щоби зменшити ризик кібербулінгу для своєї  дитини

 

-          Будьте уважними до дитини!

 

-          уважно вислуховуйте дитину щодо її вражень від інтернет-середовища

звертайте увагу на тривожні ознаки після користування інтернетом, які можуть вказувати на те, що дитина стала жертвою (засмучена чимось, відмовляється спілкуватися тощо)

Підтримуйте довірливі взаємини з дитиною

 

-          доступно розкажіть дитині про кібербулінг, поясніть свою мотивацію: ви піклуєтеся, а не намагаєтеся контролювати приватне життя

наголосіть, що якщо дитині надходять образливі листи, есемески або виникають інші проблеми в інтернеті, вона може розраховувати на допомогу батьків

не потрібно погрожувати покаранням за відвідування небажаних сайтів — ліпше пояснити загрозу, яку несуть ці сайти

 

-          Здійснюйте обмежений контроль

 

-          можна відстежувати події онлайн-життя дитини через соцмережі, спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона в інтернеті

щоб запобігти комп’ютерній залежності, регламентуйте час користування інтернетом, адже діти часто втрачають відчуття часу онлайн

вагомим фактором впливу на дітей є позитивний приклад батьків: якщо вони самі просижують години за розвагами в інтернеті, забороняючи натомість дитині, вплив їхніх виховних заходів буде суттєво низький

 

-          Застосовуйте технічні засоби безпеки

 

-          для захисту від інформаційних загроз навчіть дитину користуватися спеціальними безпечними пошуковими системами

 

-          можна використовувати програми-фільтри батьківського контролю, які відкривають доступ тільки до обмеженого переліку безпечних сайтів для дітей та блокують шкідливі сайти з недитячим контентом (такі фільтри можна встановити в операційній системі або в антивірусній програмі)

 

-          Навчіть дитину обмежувати доступ до персональної інформації у соцмережах​

Батьки разом із дітьми можуть пройти курс безпечного користування інтернет-ресурсами.

 

Якщо відомо про кібератаки на дитину: поради батькам

 

Якщо кібератаки поодинокі, доречно їх ігнорувати. Часто кібербулінг простіше зупинити на початковій стадії. Якщо ж вступати в перепалку з булером — негативні комунікації продовжуються.

 

Якщо надходять систематичні листи із погрозами, потрібно зберігати інформацію в комп’ютері або роздрукованому вигляді задля доказів.

 

Щоб самостійно врегулювати ситуацію, можна зробити запит адміністраторам сайтів, на яких здійснювалися атаки, про видалення образливої інформації. Також адміністратори можуть убезпечити користувача-жертву тимчасовим блокуванням повідомлень у чаті користувача-булера. Така пауза в спілкуванні позитивно впливає на мотивацію підлітка, який займається булінгом заради розваги.

 

Проте якщо причина в іншому, наприклад, кібербулінг слугував підсиленням традиційного булінгу, насилля може продовжитися іншими засобами.

 

 

Якщо кібербулінг має ознаки шахрайства, погроз, вимагання, відверто сексуальний характер, слід звернутися до правоохоронних органів.

 

Зауважте!

 

Не потрібно карати дитину, коли вона довірилась і розповіла про те, що стала жертвою кібербулінгу

 

Дитина вже постраждала, і якщо батьки її не підтримають, наступного разу вона може не звернутися по допомогу

 

Якщо випадок вдалося врегулювати, потрібно зробити з нього урок для формування медіакультури дитини, повторити найпростіші правила безпеки користування інтернетом.

 

Здійснюючи будь-яку дію, батьки мають демонструвати спокій і впевненість, надавати дітям позитивний емоційний ресурс, захищеність та підтримку.

 

Якщо дитина — кібербулер, а не жертва

Буває, батьки дізнаються, що їхня дитина булер, а не жертва. Їм зазвичай важко усвідомити причетність дитини до віртуальної агресії. У такому разі потрібно заспокоїтися і перевірити інформацію, можливо, проконтролювати комунікації дитини.

 

Натомість не варто звинувачувати школу або батьків жертв у роздмухуванні проблеми, применшувати значущість проблеми. Ніхто з батьків не хоче, аби їхні діти опинилися в ситуації кібербулінгу — ні в статусі жертви, ні в статусі булера.

 

Як допомогти дитині справитися із стресом?

17.03.2022Знання для здоров’я

Зміст:

• Причини стресу
• Симптоми стресу в дітей
• Як батьки можуть допомогти дітям під час стресу
• Коли варто звернутися до лікаря

Надмірний стрес може вплинути на те, як дитина думає, діє і відчуває, а також погіршити здоров’я дитини. Для того, щоб стресова подія не спричинила руйнівних змін в організмі та психіці, необхідно вчасно розпізнавати його та захистити дитину.

Стрес – невіддільна частина нашого життя. Стрес може бути викликаний позитивними змінами, такими як початок цікавої діяльності, проте найчастіше причиною є негативні зміни, такі як хвороба або смерть у сім’ї.

Дитячий стрес може бути присутнім у будь-якій ситуації, яка вимагає від дитини змін та пристосування (адаптації). Ви можете допомогти своїй дитині, навчившись розпізнавати різні ознаки стресу та як справлятися з ним.

Причини стресу

Діти можуть відчувати надмірне хвилювання, негативні переживання навіть через нетривале розлучення з батьками, вікові кризи, навантаження в школі, соціальний тиск від однолітків, хвороби або так звані зовнішні чинники. Проте стрес може бути спричинений невідповідністю між тим, що, на нашу думку, маємо робити, та тим, що насправді нам під силу зробити.

Отож, найчастіші причини стресу в дітей:

• переживання про шкільні завдання чи оцінки;
• надмір активностей, таких як школа, гуртки чи спорт;
• проблеми з друзями, знущання або тиск у колі однолітків;
• зміна школи, переїзд в інше місто;
• негативні думки про себе, проблеми з самооцінкою;
• статеве дозрівання;
• конфлікти в сім'ї;
• розлучення батьків;
• смерть близьких;
• фінансові проблеми в сім'ї;
• проживання в небезпечному будинку чи мікрорайоні.

Симптоми стресу в дітей

Фізичні симптоми можуть включати:

• зниження апетиту, інші зміни в харчових звичках;
• головний біль;
• нетримання сечі;
• порушення сну;
• жахіття у сні;
• розлад шлунку або невиразний біль у животі;
• інші симптоми без будь-яких захворювань.

Емоційні або поведінкові симптоми стресу в дитини можуть включати:

• Тривога, занепокоєння.
• Нездатність розслабитися.
• Нові або тривалі страхи (страх темряви, страх залишитися на самоті, страх перед незнайомцями).
• Дитина чіпляється, не хоче випускати дорослого з поля зору.
• Гнів, плач, ниття, дратівливість, що змінюють один одне.
• Дитина погано контролює емоції.
• Агресивна або вперта поведінка.
• Повернення до поведінки, властивої в молодшому дитячому віці, наприклад, смоктання пальців.
• Дитина не хоче брати участь у сімейних чи шкільних заходах.
• Поганий настрій.
• Діти та підлітки, що перебувають у стані стресу, можуть бути більш впертими або сперечатися більше, ніж зазвичай.
• Раптові зміни в поведінці: маленька дитина, яка раніше добре слухала, раптово починає капризувати. Колись активний підліток тепер не хоче виходити з дому.
• Проблеми зі сном: дитина або підліток може скаржитися на постійну втому, сон триваліший, аніж зазвичай, або проблеми із засипанням вночі.
• Нехтування обов’язками: підліток раптом кидає м’яч на домашнє завдання, забуває про зобов’язання або починає зволікати більше, ніж зазвичай.
• Зміни в харчуванні: вживання занадто багато або занадто мало їжі може бути реакцією на стрес.
• Діти, які відчувають стрес, часто повідомляють про головні болі або болі в животі і можуть часто відвідувати кабінет шкільної медсестри, частіше хворіти.

Як батьки можуть допомогти дітям під час стресу

• Забезпечте безпечне, надійне житло.
• Дотримуйтеся сімейної рутини: вечеря, спільний перегляд кінофільму, вчасно лягайте спати.
• Будьте взірцем для наслідування. Дитина дивиться на вас як на взірець здорової поведінки. Зробіть усе можливе, щоби тримати власний стрес під контролем.
• Будьте обережні, які телевізійні програми, книги та ігри дивляться, читають і грають маленькі діти. Передачі новин, шоу або ігри з насильством можуть викликати страх і занепокоєння.
• Інформуйте свою дитину про очікувані зміни, наприклад, щодо роботи чи переїзду.
• Проводьте спокійний, невимушений час зі своїми дітьми.
• Навчіться слухати. Слухайте свою дитину, не критикуючи, працюйте зі своєю дитиною, щоби допомогти їй зрозуміти і вирішити те, що її засмучує.
• Розвивайте у дитини почуття власної гідності. Використовуйте винагороди, а не покарання. Намагайтеся залучати дитину до діяльності, де вона може досягти успіху.
• Дайте дитині можливість робити вибір і мати певний контроль над своїм життям. Що більше ваша дитина відчуватиме, що вона контролює ситуацію, то краще реагуватиме на стрес.
• Заохочуйте до фізичної активності.
• Зверніться за допомогою або порадою до лікаря, консультанта чи терапевта, коли ознаки стресу не зменшуються або не зникають.

Аби дитина краще переносила стресову ситуацію, варто звернути особливу увагу на якість харчування (вчасна, тепла і поживна їжа), а також до відновлення навичок гігієни і режиму дня (дитина повинна добре і достатньо спати, виходити на прогулянку, виконувати посильну роботу). Дитині слід мати свій простір, де вона може спокійно побути на самоті.

Корисно долучати дитину до малювання, ліплення чи інших творчих активностей. Навчіться гратися з дитиною в настільні ігри. Заохочуйте дитину до ігор на свіжому повітрі, наприклад, катання на ковзанах чи бадмінтону. Натомість контролюйте час перегляду телевізора й комп’ютерних ігор.

Щодня виділіть час для дитини, коли ви повністю відкриті до спілкування, доступні на вимогу. Не примушуйте дитину спілкуватися з вами без її готовності поділитися з вами своїми переживаннями. Якщо дитина здатна зрозуміти, ви можете розповісти по ваші переживання та способи виходу зі складної ситуації. Запропонуйте дитині вести власний щоденник.

Якщо дитина прийшла зі школи із зіпсованим, розірваним одягом, дізнайтеся, чи не стала вона жертвою знущань (булінгу). Інколи булінг можна запідозрити, якщо ваша дитина раптом не хоче йти до школи або ви зауважили ознаки агресії до молодших дітей чи тварин. Булінг – це проблема, яку треба розв’язувати спільно із вчителем та шкільним психологом.

Коли варто звернутися до лікаря

• Дитина стає замкнутою, відлюдькуватою, пригніченою, нещасною.
• Має проблеми в школі чи спілкуванні з друзями, родиною.
• Не в змозі контролювати свою поведінку або гнів.

Насправді найкраще, що ви можете зробити для захисту дитини від стресу, це бути поруч.

Також варто додати, що ви повинні передусім «відновити» й наповнити себе, адже втомлені і роздратовані батьки – не найкраще джерело «люблячої підтримки». Тому подбайте про себе, подумайте, що вам дійсно під силу, та творіть безпеку й любов довкола себе.

Будьте здорові!

 

ДОПОМОГА ДИТИНІ ДЛЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Як допомогти дитині вчитися дистанційно: поради батькам\

За останній рік формат дистанційного навчання вже став для нас звичним. Увесь цей час і вчителі, і батьки інтуїтивно намагалися визначити, що у дистанційному навчанні працює, а що — ні. І тепер вони можуть ефективніше навчати дітей і надавати їм підтримку під час навчання в період пандемії.

Під час дистанційного навчання на плечі батьків лягає додаткова відповідальність за успішність дітей. І батькам у такій ситуації потрібна підтримка не менше, аніж дітям. Навіть професійним педагогам складно навчати вдома своїх дітей, не кажучи вже про тих батьків, у яких немає професійної підготовки.

Можливо, діти не так часто говорять про пандемію, дистанційне навчання або скаржаться на соціальну дистанцію. Але вони це відчувають. Батьки і вчителі повинні підтримувати дітей і завжди пам’ятати про те, що від цього залежить успіх навчання.

Розглянемо кілька порад. Дотримуючись їх, батьки зможуть підтримувати у дітей інтерес до навчання і зосередженість у період дистанційного навчання.

Налаштування на успішне навчання

Створіть простір для навчання

Відведіть дитині місце, де вона зможе вчити уроки, читати і займатися творчістю. Якщо у будинку мало місця, це може бути просто письмовий стіл. Дозвольте дитині самій облаштувати своє робоче місце. Можливо, вона просто захоче поставити кольоровий органайзер поруч з ноутбуком, але вона повинна зробити це самостійно. Облаштування робочого місця допоможе їй краще підготуватися до навчання.

Встановіть розпорядок дня

Чим молодша дитина, тим більш жорсткий розпорядок їй потрібен: поясніть дитині, чого ви від неї очікуєте. Розклад має бути завжди перед очима у дитини, щоб вона не забувала, що їй потрібно робити. Старші діти можуть використовувати органайзер або додаток у телефоні.

Скажіть дитині, що вона повинна дотримуватись розкладу так само, як і у ті дні, коли вона ходила до школи. Вона так само повинна вчасно вставати, одягатися, чистити зуби тощо.Важливо робити перерви під час навчання. Це особливо важливо для дітей, у яких є проблеми з навчанням і концентрацією уваги. Тому обов’язково розбивайте навчальні завдання на менші частини і робіть перерви.

Встановіть правильні очікування

Дізнайтеся, що вчителі чекають від онлайн-навчання. Поясніть це дитині, домовтеся про те, що дитина буде виконувати усі завдання. Це допоможе правильно налаштуватись на подальше дистанційне навчання.Поясніть дитині і свої власні очікування. Скажіть, коли дитина може провести з вами час, а коли вас не можна відволікати. Чим дитина може зайнятися, коли вона вивчила уроки? Складіть список справ, з яких дитина зможе вибрати те, що їй більше подобається.Якщо для навчання дитині потрібно використовувати ноутбук або смартфон, переконайтеся, що вона вміє ними користуватися. Якщо вона користується гаджетом разом з братами або сестрами, діти повинні розподілити час, щоб у них не виникало конфліктів.

Концентрація уваги

Будьте поруч

Коли дитина не може зосередитися, будьте поруч з нею. Підтримайте її підбадьорюючими словами, щоб вона налаштувалась на навчання.

Якщо вам теж доводиться працювати віддалено, вам не вдасться завжди бути поруч з дитиною. Але їй буде вчитися набагато складніше, якщо за нею взагалі ніхто не буде слідкувати, поки вона вчить уроки. Постарайтеся періодично приділяти час дитині або попросіть когось із членів сім’ї побути поруч з нею.Навчіть дитину керувати своїми емоціями

Поговоріть з дитиною про те, що тіло і психіка взаємопов’язані. І якщо вона відчуває розчарування, емоційне збудження або печаль, це може відображатися на її фізичному стані. Розуміння цього допомагає дітям розпізнавати свої емоції і керувати ними.Якщо у будинку є інші електронні гаджети, крім тих, які дитина використовує для навчання, — по можливості тримайте їх подалі від того місця, де вона займається. Вимкніть телефони або тримайте їх в іншій кімнаті, заховайте пульт від телевізора. Так у дитини не виникатиме спокуси відволікатися від своїх занять.

Додайте до заняття трохи гри

Маленькі діти, які не люблять вчити уроки, відчують себе краще, якщо ви зіграєте з ними у рольові ігри. Нехай вона уявить себе учителем, дослідником чи партнером по роботі, який виконує важливе завдання.

Старші діти не люблять ігри. З ними можна чесно поговорити про відповідальність (наприклад, про те, щоб вони самі управляли своїми емоціями). Розмовляйте з дитиною, як з дорослими — так вона легше піде на контакт і почує вас.

Заохочення досягнень і зусиль

Слідкуйте за інтересами дитини

Пам’ятайте, що практично будь-яке захоплення дитини, чи то Майнкрафт, чи то домашні тварини, або фокуси, можна використовувати для навчання. Читайте разом з дитиною книги, проводьте експерименти, пов’язані з її захопленнями.

Коли ви створюєте розпорядок для дитини, запитаєте, що їй подобається, а що — ні. Врахуйте це у плані. Наприклад, якщо їй важко дається математика, запитайте у неї, коли вона хоче вивчити її — у першу чи останню чергу. Чому? Регулярно запитуйте у дитини про її успіхи у дистанційному навчанні.

Спілкуйтеся з учителями дитини, дізнавайтеся про її успіхи та труднощі. Говоріть з дитиною про те, як пройшов її день — що нового вона дізналась, що їй сподобалося, з якими проблемами вона зіткнулась протягом дня.

Показуйте результати роботи

Повісьте малюнки дитини у будинку на видному місці. Так дитина зрозуміє, що ви пишаєтеся її роботою і цінуєте її старання у навчанні.Навіть старшим дітям подобається, коли батьки їх хвалять або пишаються їхніми успіхами. Ви навіть можете написати про її успіхи у соціальних мережах — але обов’язково запитайте дозволу про це у самої дитини.

Хваліть дитину за конкретні речі

Замість того щоб просто сказати дитині: «Молодець!», поясніть докладно, що вам сподобалося у її роботі. Якщо вона старалась, дайте їй зрозуміти, що ви це помітили. Дитина змогла поліпшити оцінку з якогось предмету? Вона навчилась чогось нового? Або просто доклала багато зусиль для того, щоб виконати завдання? Хваліть її за всі ці досягнення.

Заохочуйте дитину покращувати свої показники. Акцентуйте увагу не на тому, добре чи погано дитина виконала завдання, а на її прогресі у навчанні.

Мотивація

Почніть із сильних сторін

Знаходьте зв’язок між тим, що любить дитина, і шкільними предметами, які даються їй важко. Якщо вона любить спорт, але не любить читати, купіть їй книгу про футбол, щоб викликати інтерес. Шкільний учитель дитини може допомогти підібрати цікаві книги. Поговоріть з ним.

Правильно презентуйте навчальні завдання

Те, як ви презентуєте дитині навчальні заняття, багато у чому впливає на те, як вона буде до них ставитись. Якщо дитина ще маленька, подайте їй навчальні завдання в ігровій формі. Це викличе у неї інтерес. Ви хочете, щоб вона виконала домашню роботу? Влаштуйте змагання: як швидко вона зможе її зробити? Використовуйте заохочення: наприклад, запропонуйте дитині частування після того, як вона зробить завдання з математики.У підлітковому віці діти можуть почати погано вчитися. Часто за цим ховається невпевненість, нудьга або тривога. Діти сподіваються на нашу підтримку, хоча зовні може здаватися зовсім навпаки. У таких випадках важливо зберігати спокій і не приймати слова чи вчинки дитини на свій рахунок. Сприймайте це із гумором.

Встановлюйте наслідки за погане навчання

У вас може виникнути спокуса дозволити дитині довше сидіти за комп’ютером за те, що вона вивчить уроки. Але у такому разі вона буде сприймати комп’ютер як нагороду і, ймовірно, буде хитрувати, щоб отримати додатковий час. Замість цього запропонуйте дитині альтернативний варіант: «Увечері у нас є три години часу. Якщо ти встигнеш до цього часу вивчити уроки, у тебе залишиться час, щоб посидіти за комп’ютером».

Якщо вам важко прищепити дитині інтерес до навчання, постарайтеся зробити так, щоб вона знайшла в навчанні сенс. Подумайте разом із дитиною, як це можна зробити. І не забувайте хвалити її за докладені зусилля.

Створення благополучної атмосфери у будинку

Станьте собі другом

Якщо дитина занадто самокритична, запитайте її, що б вона сказала своєму другові, якби той опинився у подібній ситуації. Навчіть дитину підтримувати себе у важких ситуаціях.

Робіть так само і самі. Батьки часто лають себе за різні недоліки. Але що сказав би вам кращий друг?

Складіть разом з дитиною список речей, за які ви вдячні. Це дозволить вам поглянути по-іншому на багато речей.

Просіть про допомогу, коли це необхідно

Ви не завжди будете знати, як допомогти дитині у навчанні. Звертайтеся по допомогу до родичів, учителів або друзів. Якщо ви постійно вступаєте у конфлікти з дитиною через домашні завдання, залучення іншої людини допоможе вам залишатися просто батьками. Говоріть з учителем про успішність дитини. Звертайте увагу перш за все на позитивні моменти. І вчитель, і дитина докладають зусилля для того, щоб навчальний процес був успішним. І вчителю теж буде важливо дізнатися, які форми роботи найкраще підходять — і ви можете йому у цьому допомогти.

Використовуйте гумор і проявляйте фізичну активність

Кожному із нас час від часу потрібно розім’ятися. Фізична активність може поліпшити нам настрій і підготувати до навчання. Робіть для дитини перерви для того, щоб вона могла прогулятися або просто порухатися. Це допоможе їй відновити сили та енергію.Гумор корисний у всіх сферах, у тому числі і в навчанні. Не бійтеся здатися кумедними: ставте дитині кумедні запитання, давайте не менш кумедні відповіді і дозвольте дитині виправляти вас. Використовуйте все, що працює.

Розвиток дитини

18 жовтня в Україні відзначається Європейський день боротьби з торгівлею людьми

Дата: 18.10.2022 09:38

Кількість переглядів: 79

  

---

Торгівля людьми - це форма сучасного рабства та порушення прав людини, від якої потерпають чоловіки, жінки та діти, та яка не втрачає актуальності у XXI столітті для жодної країни світу, включаючи Україну. Торгівля людьми - це злочин. Форми експлуатації та вербування активно змінюються, що вимагає реагування та інформування громадян.

Методичні матеріали з питань реалізації державної політики протидії торгівлі людьми можна знайти на офіційному сайті Глобинської громади https://globynska-gromada.gov.ua  у рубриці «Протидія торгівлі людьми».

·          

Куди звертатись у випадку потрапляння в ситуацію торгівлі людьми?

Дата: 16.09.2022 10:13

Кількість переглядів: 85

  

---

Міністерство соціальної політики України, як національний координатор у сфері протидії торгівлі людьми звертає увагу на перші кроки, які можуть врятувати життя людини у випадку потрапляння в ситуацію торгівлі людьми.

   Свобода людини є однією з головних цінностей сучасного цивілізованого суспільства, а забезпечення недоторканності свободи особи – однією з головних функцій держави.
   Якщо:
   Вас силою примушували працювати;
   Вам не виплатили обіцяної заробітної плати;
   У Вас відібрали паспорт чи інші документи;
   Вас насильно утримували, контролювали;
   Вам погрожували, шантажували;
   Вас змушували до жебрацтва;
   Вас втягнули у проституцію, порнобізнес;
   Ви стикнулись з обманом, насильством
   ВИ СТАЛИ ЖЕРТВОЮ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ.
   В такому випадку необхідно звернутися за місцем перебування до місцевої держадміністрації та правоохоронних органів або зателефонувати на цілодобову „гарячу лінію” за телефонним номером 15-47.
   Національна соціальна сервісна служба України опікується питанням запобігання та протидії торгівлі людьми: приймає рішення про встановлення / відмову у встановленні, продовження / відмову у продовженні, позбавлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; проводить аналіз діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми; координує та контролює діяльність закладів, що надають допомогу особам, які постраждали від торгівлі людьми, в тому числі направляє до закладу осіб, які постраждали від торгівлі людьми за кордоном та повертаються в Україну, в разі необхідності надання їм тимчасового притулку; проводить заходи, спрямовані на усунення передумов торгівлі людьми.

Як захистити дитину від булінгу?

Насамперед  зауважу,  що  жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність. Будь-яке насильство над дитиною переслідується законом.

У 2019 року вступили в силу норми закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який визначає поняття булінгу.

Булінг - це  діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Які ознаки булінгу?

Типовими ознаками булінгу є:

·         систематичність (повторюваність) діяння;

·         наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;

·         наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого».

 

Які  є види булінгу ?

 Виділяють такі види булінгу:

·         фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);

·         психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);

·         економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);

·         сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);

·         кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).

Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу?

Не кожен конфлікт є булінгом. Цькування - це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Крім того, ключовою ознакою саме булінгу є бажання завдати шкоди, принизити жертву.

Наприклад, якщо Вашу дитину штовхнули в школі без наміру завдати шкоди, це не є булінгом. Проте, якщо дитина регулярно навмисно фотографує однокласника чи однокласницю у роздягальні, а потім шантажує або поширює ці фото з метою приниження, це вважається булінгом.

Яка роль  відведена педагогічним працівникам у запобіганні та протидії булінгу?

Керівник закладу освіти зобов’язаний створити у закладі освіти безпечне освітнє середовище, вільне від насильства та булінгу. Крім того, керівник:

·         розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

·         розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) та видає рішення про проведення розслідування;

·         вживає відповідних заходів реагування;

·         забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг учням, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);

·         повідомляє органам Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Крім того, Закон зобов’язує педагогічних працівників повідомляти керівників закладів освіти про виявлені факти булінгу (цькування) серед школярів.

Яка відповідальність за вчинення булінгу?

До прийняття змін до законів щодо протидії булінгу (цькуванню) відповідальності за його вчинення в Україні не існувало. З прийняттям нового закону було запроваджено адміністративну відповідальність за булінг. Відтепер вчинення булінгу (цькування) неповнолітньої чи малолітньої особи карається штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб караються штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі вчинення булінгу (цькування) неповнолітніми до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу (цькування). Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

І насамкінець, хочу надати декілька порад, що робити якщо Ваша дитина стала жертвою булінгу:  

·         Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.

·         Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.

·         Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона).

·         Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання.

·         Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.

·         Якщо  вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – повідомте поліцію.

 

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ДЛЯ УСПІШНОГО ПЕРЕХОДУ ЧЕТВЕРОКЛАСНИКІВ ДО СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю дитини, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

 

З 25 листопада по 10 грудня в школі проходить акція "16 днів проти насильства". До Міжнародного дня людей з обмеженими можливостями пройшли заходи, метою яких було виховання милосердя, співчуття, чуйності.  Для учнів спеціального класу було проведено майстер-клас "Виготовлення святкового пряника".

Останній день акції "Виховуємо толерантність" був присвячений взаєморозумінню і пройшов під девізом "Подаруй свою усішку друзям". Колір дня - зелений. Цей колір символізує мудрість і надію.

Здобувачі освіти 2-х класів підготували "Галявини толерантності". 

2-Б клас на занятті "З чого починається дружба".

2-А клас на занятті "З чого починається дружба".

Сьогодні, 18 листопада, головні герої акції "Виховуємо толерантність" першокласники. Вони ще тільки вчаться читати і писати, але вже знають ввічливі слова. І не просто знають ці чарівні слова, але й вміють їх застосовувати в спілкуванні. Сьогодні День ввічливості проходив під девізом "Ввічливе слово - крок до дружби". Колір дня - жовтий. Цей колір символізує сонце, радість, щастя. І наші першокласник одягнені в жовті кольори були схожі на маленькі сонечка або квіточки. 

Учні 1-А класу на занятті "Промінчики ввічливості"

Учні 1-Б класу на занятті "Промінчики ввічливості".

Третій день акції "Виховуємо толерантність"- День дружби і любові.  Девізом дня стали слова М.Коупленда "Все можливо, коли поруч є люди, які тебе підтримують." Колір дня - червоний.  Символізує червоний колір любов, асоціюється з сонцем, полум'ям, успіхом.

Кожну людину все життя супроводжує любов до мами, до тата, до Батьківщини. А справжня дружба часто зароджується саме в шкільні роки. І дуже важливо, щоб наші вихованці любили свою родину, своє місто, нашу країну і саме в стінах рідної школи знайшли справжніх і вірних друзів.

                             Заняття "Квітка толерантності у 3-А класі.

Заняття "Квітка толерантності"у 3-В класі.

Заняття "Квітка толерантності" у 3-Б класі.

Здобувачі освіти 2-Б класу на занятті "З чого починається дружба" шукали в космосі планету толерантності. І зробили висновок, що толерантність повинна жити на нашій планеті, в нашій школі, в кожному класі і обов' язково в 2-Б класі.  Щоб створити толерантне суспільсто, треба в дитинстві, в школі навчитися дружити і поважати один одного.

В нашій школі проходить акція "Виховуємо толерантність".

Мета акції: розширення знань здобувачів освіти про поняття толерантності, розвиток вміння спілкуватися, слухати і бути почутим, сприймати і розуміти один одного, формування навичок толерантної поведінки, виховання поваги до дорослих і ровесників, спонукати дітей застосовувати набуті знання у повсякденному спілкуванні. 

Сьогодні, 16 листопада, в школі проходить акція "Планета добрих сердець". День добра і милосердя. Девіз акції "Я обираю світло у своїй душі". Колір дня - білий. Адже це - символ світла і чистоти. І саме такими є добро і милосердя.

В нашій школі проходить акція "Виховуємо толерантність".

Мета акції: розширення знань здобувачів освіти про поняття толерантності, розвиток вміння спілкуватися, слухати і бути почутим, сприймати і розуміти один одного, формування навичок толерантної поведінки, виховання поваги до дорослих і ровесників, спонукати дітей застосовувати набуті знання у повсякденному спілкуванні. 

Сьогодні, 16 листопада, в школі проходить акція "Планета добрих сердець". День добра і милосердя. Девіз акції "Я обираю світло у своїй душі". Колір дня - білий. Адже це - символ світла і чистоти. І саме такими є добро і милосердя.

Здобувачі освіти 1-х класів адаптуються до навчання в школі.  Допомагають їм спеціалісти психологічної служби. З шестирічними учнями соціальний педагог проводить заняття за програмою "Казкова школа".  Разом з лісовими казковими героями діти проходять перші етапи навчання в школі.  Учні вивчають шкільні правила, вчаться збирати портфель, готуватися до уроків, охайно ставитися до шкільних речей, а також допомагати один одному, дружити. На одному з занять здобувачі освіти 1-Б класу малювали букет квітів для своєї вчительки.

Для  здобувачів освіти 6-х класів соціальним педагогом проведені заняття "Що треба знати про булінг?". Під час занять здобувачі освіти вчилися відрізняти конфлікт від булінгу, цінувати дружні стосунки, допомагати однокласникам, піклуватися про слабших.

Шановні батьки!

 Нагадуємо про дію   Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу". Але разом із прийняттям закону виникли запитання, що стосуються цих проблем, зокрема, як відрізнити цькування від інших схожих ситуацій. Тому що іноді люди плутають конфлікт із булінгом. Варто наголосити, що конфлікт виникає, коли між двома чи кількома особами існує незгода, розбіжність думок або різні погляди. І конфлікт між учнями не завжди означає, що це є булінг. Отже, для булінгу (цькування) характерно наступне:

• системність, тривалість дій;
• чітко визначені ролі — агресор та постраждалий;
• чітко визначена мета — завдання шкоди та приниження;
• нерівність сил.

 

Як бачимо, поодинокі випадки, без бажання заподіяти шкоду, не будуть вважатися булінгом. Також не буде цькуванням одноразовий неповторюваний акт. І, звісно, кожен має право на вільне враження думок, тому під дію закону це теж не підпадатиме.

 

Наголосимо, що булінг може виявлятися у багатьох формах. Він може бути у формі фізичного, психологічного, економічного або сексуального насильства, а також може вчинятися із застосуванням засобів електронних комунікацій (кібербулінг).

 

 

 

 

 

 

 

БУЛІНГ: ПОРАДИ БАТЬКАМ, УЧИТЕЛЯМ ТА ДІТЯМ

 Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів

Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування. 

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

 

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

 

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

 

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ

Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.

 

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки

 

Поради психолога батькам

Поради батькам
 

Десять заповідей для мами

і тата майбутнього першокласника

• Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».
• Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
• Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).
• Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».
• Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
• Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.
• Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.
• Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.
• Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
• Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

          Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника

У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 – 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

 

Кілька коротких правил

1.Показуйте  дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині ,що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які  її запитання .

4.Намагайтесь щодня знаходити час ,щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками ,але й із     дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком .

7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .

8.Завжди говоріть  дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.

10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання . Примус у сім’ї порушує  особистість  дитини .

11.Визнайте право дитини на помилку .

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .

13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі .

14.І взагалі  ,хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини ,і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати .

  Практичний психолог Квасник В.А.

Рекомендації батькам випускників:

Напередодні тестування не треба підвищувати тривожність дитини – це може негативно позначитися на результаті тестування. Дитині завжди передається хвилювання батьків, і якщо дорослі у відповідальний момент можуть впоратися зі своїми емоціями, то дитина в силу вікових особливостей може емоційно “зірватися”. Бажано підвищувати впевненість дітей у собі, частіше звалити, підбадьорювати, тому що чим більше дитина боїться невдачі, тим більше ймовірності допущення помилок.

Батькам необхідно слідкувати за самопочуттям дитини. Ніхто, крім батьків, не зможе вчасно помітити і запобігти погіршенню стану дитини, пов’язаного з перевтомою.

Під контролем повинен бути режим підготовки дитини: не допускати перевантажень, чергувати заняття з відпочинком. Для занять у дитини має бути зручне місце.

Батьки повинні забезпечити калорійне харчування дитини: під час інтенсивного розумового напруження необхідна поживна і різноманітна їжа і збалансований комплекс вітамінів. Такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага і т.д. стимулюють роботу головного мозку.

Потрібна допомога дітям у розподіленні часу та тем по днях. Не має сенсу зазубрювати весь фактичний матеріал, достатньо переглянути ключові моменти і вловити зміст і логіку матеріалу. Дуже корисно робити короткі схематичні виписки і таблиці, впорядковуючи досліджуваний матеріал за планом. Якщо дитина не вміє, їй треба показати, як це робиться на практиці. Основні формули і визначення можна виписати на листочках і повісити над письмовим столом, над ліжком, в їдальні і т.д.

Заздалегідь під час тренування за тестовими завданнями треба привчати дитину орієнтуватися в часі та вміти його розподіляти. Тоді у дитини буде навичка уміння концентруватися впродовж усього тестування, що надасть їй спокою і зніме зайву тривожність.Напередодні іспиту необхідно забезпечити дитині повноцінний відпочинок.

ВПЛИВ СІМ'Ї НА ФОРМУВАННЯ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК У ДІТЕЙ

 

Окремою гострою проблемою здоров’я дітей є поширення шкідливих звичок серед неповнолітніх.

Звичка – друга натура?

Підростають наші діти…. Із маленьких безпомічних дітлахів вони перетворюються на підлітків. Зростають діти, і більш серйозними стають проблеми, з якими ми стикаємось.

Хотілося запропонувати вам замислитися про шкідливі звички, що спостерігають на життєвому шляху кожної людини і які  здатні перекреслити все життя.

Як вберегти дитину від куріння, алкоголю, наркотиків ?

З проблемою шкідливих звичок борються соціологи, психологи , вчителі, батьки…

Сім’я природне і найстійкіше формування людського суспільства, що акумулює в собі всі його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем . Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини , її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом виховання дитини, матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних цінностей прийдешнім поколінням. Саме сім'я повинна передусім залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати навички здорового способу життя, загальнолюдські духовні цінності, норми суспільного життя.

Формування здорового способу життя є одним із найважливіших напрямів сімейного виховання. Адже кожен з батьків бажає, щоб дитина виросла фізично й психічно здоровою, без шкідливих звичок. Багато в чому формування здорового способу життя залежить від традиційної складової цього впливу: стилю життя сім'ї, способу організації життя, характеру взаємостосунків між подружжям, участі обох батьків у вихованні, правильної організації дозвілля родини, ставлення самих батьків до вживання алкоголю, паління, застосування наркотичних речовин. Отже, спосіб життя сім'ї в основному обумовлює і спосіб життя дітей.

На спосіб життя сім`ї, а отже і дитини, впливає й структура самої сім`ї. Саме до батьків, в першу чергу, звертаються молоді люди зі своїми проблемами та труднощами. У важкій ситуації діти очікують від батьків порад та допомоги з різноманітних проблем, тому досить часто батькам доводиться виконувати функції не лише дорослих друзів та вчителів, а й психолога, лікаря, довідкового бюро та «швидкої допомоги».

Численні дослідження свідчать, що сімейні конфлікти між самими батьками, та дітьми, застосування фізичних покарань, непорозуміння між батьками та дітьми, відсутність батьківської уваги, підтримки дитини, – все це стає причиною того, що процес становлення особистості підлітка проходить тяжче, ніж звичайно.

Незалежно від того, наскільки самі батьки усвідомлюють свою роль у формуванні здорового способу життя молодого покоління, підлітки відзначають досить широкий аспект тем, на які вони можуть розмовляти з батьками. Якщо відкинути таку тему, як навчання та уроки, то найчастіше підлітки говорять з батьками про своє майбутнє , своє здоров’я , своїх друзів , своє харчування , поведінку не тільки в школі, а й на вулиці, в транспорті, з незнайомцями , а також про стосунки у сім’ї . Не так часто предметом розмови є економічні проблеми сім’ї , взаємовідносини між хлопцями та дівчатами , статева зрілість та інтимні стосунки між чоловіком і жінкою .

Свідченням того, що батьки є надзвичайно важливим та впливовим джерелом формування здорового способу життя, є також те, що серед  10-16-річних підлітків значна частина їх повністю довіряють батькам і відверто обговорюють з ними будь-які питання. Таким чином, підлітки довіряють батькам, а це значить, що довіряють і тій інформації, яку вони отримують від них. .

Можна сказати, що батьки є одним з основних джерел отримання інформації щодо здорового способу життя дітей, підлітків та молодих людей. Результати соціологічних опитувань засвідчують, що, чим старшими стають діти, тим менше стає  тих, хто обговорює ці проблеми з батьками та отримує від них інформацію. Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Основними методами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї мають стати формування культу здорового способу життя, профілактика захворювань та дотримання гігієнічних правил, в тому числі психогігієни, культури міжродинних взаємин у повсякденному житті, фізична активність, загартовування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим звичкам - палінню, алкоголізму, наркоманії тощо.

Серед найважливіших факторів, що мають вплив на здоров’я - особливості стилю та способу життя, психоемоційний мікроклімат в родині, де виховується дитина, характер стосунків батьків з нею. Залежно від того, хто і як доглядає дитину, якими є стосунки між дорослими, серед яких виховується дитина, розвиток її може бути нормальним, прискореним або уповільненим .

У сім’ях, які мають дітей шкільного віку батьки вважають, що найактуальнішими проблемами є низькі прибутки та побутові труднощі, а проблеми морального порядку, як стосунки між дорослими членами сім’ї та взаємини між батьками і дітьми, відходять на другий план. Причинами такого становища дорослі вважають передусім відсутність вільного часу; завантаженість батьків вирішенням питань матеріального утримання сім’ї, що призводить до скорочення до мінімуму часу для спілкування з дитиною, заняття з нею спільними справами, проведення сімейного дозвілля, а це в свою чергу послуговує віддаленню дітей від батьків, психологічному розриву єдності між ними, що має свої наслідки у погіршенні здоров’я дітей.

А це в свою чергу зумовлює те, що дитина більше піддається впливу поза домашнього оточення (однолітки, друзі, старші товариші), які можуть спонукати дитину до вживання алкоголю та тютюну. Часто підлітки бажають здаватися дорослішими або "бути як усі". Формування негативних звичок також спричиняє агресивна  реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів. До того ж батьки вважають вживання алкоголю та тютюнопаління соціально допустимими явищами.

Значна частина батьків має недостатні знання щодо шкідливості цих звичок в сім’ях та байдуже ставиться до дозволеності дітям перебувати у задимлених сигаретами приміщеннях. Крім безпосереднього негативного впливу цих факторів на здоров’я дітей, це є чинником раннього призвичаювання дітей до алкогольних напоїв та тютюну.

Шкідливі звички — це постійне недотримання правил гігієни, паління сигарет, вживання спиртних напоїв, наркотичних або токсичних речовин. Люди, які мають шкідливі звички, звикають до них і вже не можуть без них обходитись. Ці звички переростають у хворобу, заволодівають тілом людини, її душею, а здоров'я покидає людину назавжди. "Алкоголізм", "наркоманія", "токсикоманія" — назви дуже небезпечних хвороб, які часто стають смертельними для людей , які вживають спиртні напої, токсичні речовини чи наркотики.

Щоб захистити дітей від шкідливих звичок, треба знати основні причини їх виникнення та уникати цих шляхів.

Ось вони: цікавість, наслідування, прагнення виділитись, бажання втекти від дійсності, спадкова схильність. Цікавість, бажання спробувати щось із шкідливих речовин можуть дуже швидко виробити непереборний потяг до наркотичних речовин. Іноді достатньо спробувати один раз і залишитися рабом в полоні звички назавжди.  Часто підлітки вважають, що   паління, вживання  спиртних напоїв, наркотиків робить їх дорослішими. А насправді такі підлітки дуже часто виглядають   лише, як маленькі худенькі карикатури на людину. Та ще й мають  постійний кашель, нездорові очі, болі всередині тіла.

Шкідливі звички — поганий спосіб привернути до себе увагу однокласників. Інтерес згасне, залишиться лише нерозуміння, неповага. Звикнути до паління легко, а відмовитись від звички дуже важко. Не перебувайте в одному приміщенні з курцями, дихання сигаретного диму — це пасивне паління, яке шкодить молодому організмові. Паління сприяє тяжкій хворобі — раку легень. Зловживання алкогольними напоями — інша важка хвороба — алкоголізм. Найкращий спосіб не стати алкоголіком — не вживати спиртного. П'яна людина не тільки руйнує свій організм, свою особистість, а є небезпечною для інших, бо не контролює своїх вчинків. Уникайте п'яниць.

Діти намагаються бути схожими на дорослих, копіюють їхню поведінку ,звички, їм складно втриматися від негативу , якого так багато навколо. Правильне виховування , тобто батьківський приклад і любов – чудове щеплення від шкідливих звичок!!

Педагог соціальний Яненко А.Л.

Для учнів 9-А класу психологічна служба школи провела заняття "Конфлікт і булінг". Метою заняття було навчити учнів розрізняти шкільні конфлікти від проявів  булінгу .

Психологічна служба школи продовжує роботи з профілактики протидії булінгу в учнівському середовищі. Спеціалісти служби проводять просвітницькі заняття на тему "Конфлікт і булінг".

Глухівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3

Глухівської міської ради Сумської області

Готовність дитини до школи

 

Пам’ятка для батьків

(поради та рекомендації соціального педагога Глухівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 Яненко Алли Леонідівни)

 

 

Глухів 2021

Готовність перших класів.

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).

Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це "кризовий період" у житті дитини, і ця "криза" виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному – від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або "шкільної зрілості".

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Шкільна зрілість виявляється у:

1)  морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зороворухової координації), а саме:

· Фізичні показники довжини тіла, маси тіла;

· особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини: важкі пологи, травми, тривалість захворювання;

· темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);

·     стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки днів;

2)  інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги);

3)  комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати не перебиваючи, вміння вибачати, і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей тощо);

4)  емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:

· робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);

· поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності;

· розуміти й адекватно виражати свої емоції;

· свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;

· уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;

· самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);

5)  мотиваційній готовності, що передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:

· має належне уявлення про школу;

· позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;

· віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);

·          визнає авторитет учителя.

Школа з перших днів ставить перед дитиною низку завдань. їй необхідно успішно опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у колективі. Готовність дитини до школи залежить перед усім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка.

Особливої уваги потребують, так звані, "домашні діти", які не відвідували дитячий садок.

Вони як правило, менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишитись у школі без батьків.

Поради батькам першокласників

Хотілося б повести розмову не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їх успіхів, і, ще важливіше до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, частіше за все нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося "добрими намірами". Але, якими б не були виправдання, наше роздратування крики, вияснення стосунків, покарання - все це додаткові стресові ситуації, це постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги приділяємо ми дітям, тим вищій батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода – відмінні оцінки...

Рекомендації щодо виховання

1.       Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її за будь яких обставин. Але слідкуйте за тим, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність, установіть чіткі межі дозволеного і завжди неухильно дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.

2.       Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те, що вона унікальна, єдина така у світі. Вона не може бути копією, зокрема вашою. Тому не варто вимагати від дитини повторення ваших досягнень, наслідування ваших здібностей і талантів. Дайте право своїй дитині прожити власне життя і досягти своїх результатів, своєї мети.

3.       Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об'єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок. Частіше хваліть дитину за її досягнення, порівнюйте їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягненнями інших дітей.

4.       Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже виправляючи свої помилки, дитина вчиться. Краще порадьте їй, як вчинити правильно, й обов'язково аргументуйте свої думки. Розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.

5.       Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки. Завжди дотримуйтесь цього рішення, якщо вже ви його прийняли. Каяття дитини прийміть з радістю, з полегшенням, але покарання не варто відміняти, адже вчинок уже зроблено, і покарання теж буде заслуженим. Покажіть і розкажіть дитині, як важко вам тепер це робити, і радійте разом з дитиною з того, що більше вам ніколи не доведеться її карати, бо вона зрозуміла свою не правоту.

6.       Дотримуйтесь єдності вимог у сім'ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись і обманювати.

7.       Ніколи не з'ясовуйте стосунків у присутності дитини.

8.       Чітко встановіть права та обов'язки дитини в сім'ї (відповідно до її віку та можливостей), покажіть їй, що вона рівноправний член родини.

9.       Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення.

10.  У спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.

11.  У конфліктній ситуації уникайте «ти-висловлювань», замінюючи їх «я-висловлюваннями»:

– Ти завжди кричиш на мене!

– Я дуже хочу, щоб на мене не кричали, бо я тоді погано розумію, чого від мене вимагають.

12.  Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням. Краще покажіть дитині гарний приклад. Дитина - ваше дзеркало.