13 лютого 2024 року соціальний педагог провела практичне заняття з елементами тренінгу для педагогічних працівників нашого закладу. Тема заняття "Профілактика стресу у педагогічній діяльності".

З 25 листопада по 10 грудня в Україні проходить акція "16 днів проти насильства"

Учителі стають свідками конфліктних ситуацій у класі щодня. Як діяти, коли виник конфлікт? Чим відрізняється булінг від конфлікту? Та як виховувати емпатію, взаємоповагу і толерантність у найменших школярів? Психолог Тетяна Марченко пояснює найважливіші кроки вчителів та батьків у роботі з конфліктами.

Безпечне шкільне середовище та педагогіка партнерства між усіма учасниками навчального процесу — важливі цінності Нової української школи. Стосунки тут базуються на принципах поваги, доброзичливості, толерантності. На державному рівні маємо закріплене поняття булінгу, а минулого року UNICEF презентували одразу два корисні ґайдлайни для вчителів і батьків: як розмовляти з дітьми про расизм та рекомендації для індустрії онлайн-ігор, у яких, зокрема, йдеться і про безпеку дітей в інтернеті. Разом із Тетяною Марченко розбираємося в термінології та складаємо покрокову інструкцію для конфліктних ситуацій.

Що таке толерантність та чи можливо цього навчити дітей?

Поняття толерантності — це результат соціального навчання та виховання. Все починається з родини: саме там дитина вперше відчуває себе та інших. І скільки б батьки не намагалися розповісти, як «правильно», вона все одно копіюватиме та наслідуватиме їхню поведінку і ставлення до себе та людей навколо.

Ключовими факторами у вихованні толерантності є емпатія, співчуття, бажання допомогти іншому. Якщо дитина бачить це у своїй родині, то й сама проявлятиме ці якості.

І навпаки: у сім’ї, де панує атмосфера нетерпимості до думки іншого, грубість, сварки, авторитарність (замість авторитетності), дитині буде важко навчитися толерантно ставитися до однокласників та мирно вирішувати конфлікти.

Так само непросто буде дитині, яку занадто опікують батьки, розповідають їй, хто хороший, а хто ні, з ким дружити, а з ким не варто.

Як формувати дружнє та безпечне середовище у класі?

Насамперед — працювати з емоційним інтелектом школярів. Щоб для них було звичним запитувати себе: «Що я відчуваю?», «Чому мені зараз сумно?» Розуміючи свої почуття, дитина вчиться розуміти інших, усвідомлювати, як однокласники впливають на неї та як вона впливає на них.

За жодних обставин не можна порівнювати дітей між собою. Натомість маємо навчити їх порівнювати себе із собою ж, але, наприклад, місяць тому. Побачити та позитивно оцінити зміни, що відбулися впродовж цього часу — це найкраща мотивація до подальшого росту.

Взагалі початкова школа відіграє важливу роль у створенні емпатичного середовища в майбутньому.

Як водночас об’єднувати дітей та підкреслювати їхню індивідуальність?

У школі педагогам краще наголошувати на тому, у чому схожі однокласники. Наприклад, ми всі любимо цукерки, веселі ігри, поспати вранці, дивитися мультики. Підкреслюючи спільне, можна говорити і про те, чим ми відрізняємося, хто чим особливий: у кожного своя суперсила.

Важливо враховувати думку дитини, підтримувати її гідність, уміти просити пробачення та пробачати. Якщо в нас вистачає терпіння вирішувати конфлікти, не принижуючи дитину, ми виховуємо в ній гідність, повагу до себе та до інших.

Що вчитель має знати про конфлікт?

Коли дитина йде до школи, то, залежно від стилю виховання в сім’ї, вона реагуватиме на конфліктні ситуації по-різному. Уважний вчитель відразу помітить, якщо учень чи учениця чутливі або, навпаки, агресивні, і вчасно прийде на допомогу.

Не можна ігнорувати конфлікт: це впливає на психологічний та емоційний стан дітей, їхній розвиток і процес навчання в цілому.

Звичайно, краще запобігати конфлікту, ніж вирішувати його. Якщо вчитель взагалі ігнорує проблему, це лише посилює агресію та навіть призводить до булінгу.

Конфлікт у класі: що робити вчителю?

· Уважно вислухайте дітей та серйозно поставтеся до їхнього конфлікту — це одразу знизить рівень тривожності серед них.

· Оцініть дитячі емоції та зрозумійте, що керувало їхньою поведінкою. Відповідно до цього оберіть стратегію вирішення конфлікту.

· Знайдіть компроміс та помиріть дітей між собою (обов’язково — попросити пробачення та пробачити іншому).

У віці 9–10 років діти гуртуються. І часто конфлікт може виникнути тоді, коли група не приймає когось одного — це особливість розвитку. Якщо вчитель помічає таку ситуацію, її потрібно обговорити й допомогти. Дослухавшись і розібравшись у корені конфлікту, можна запобігти подальшим суперечкам.

Як розрізнити булінг та конфлікт?

Булінг — це систематичні, повторювані напади на одну й ту саму дитину, приниження її психологічно чи фізично.

Конфлікт — це зіткнення інтересів, суперечка; у молодших класах — це норма соціалізації.

Як навчити школярів відстоювати свої кордони, не завдаючи шкоди іншим?

Діти молодшої школи мають дуже гостре почуття справедливості. Це період активного розвитку емоцій, вони ще вчаться керувати ними. Тому допомога дорослих дуже важлива.

Відстоювати свої кордони потрібно екологічно. Ви можете навчити дитину вчасно казати: «Стоп! Мені це не подобається!», щоб вона не терпіла. Так само діти мають бути готовими, що їхні дотики чи увага можуть бути неприємними однокласникам.

Не варто забувати й те, що в початковій школі діти можуть образити одне одного ненароком. Тоді менш упевнена в собі дитина сприйме конфлікт серйозно. Важливо вчасно помітити це та поговорити з батьками. Тут на допомогу прийдуть так звані історії успіху, створені спеціально для таких учнів: вони додають їм упевненості.

Чи можна давати здачі?

Ми завжди вчимо захищатися словом. Вчимо відходити, якщо бачимо, що кривдник сильніший чи агресивний. Якщо дитину ображають словом, незмінне правило — не відповідати кулаком. Це, власне, і є вміння керувати своїми емоціями.

У цьому віці межі для дітей дуже розмиті, тож варто ознайомити дитину з елементарними правилами. Але не можна забувати про те, що дітям такого віку вкрай важливе тісне спілкування, робота в команді, обійми.

Що має знати дитина про свої кордони?

· Правило трусиків: тіло дитини належить лише їй. Без дозволу ніхто не має права торкатися її інтимних зон.

· Є безпечні та небезпечні дотики. Про перші батьки, друзі та інші дорослі запитують: чи можуть вони обійняти дитину, взяти її за руку.

· Небезпечні дотики: коли хтось силоміць торкається чи обіймає дитину, навіть попри її відмову.

· Є хороші і погані таємниці. Від хороших радісно і приємно, ними хочеться поділитися з друзями. Від поганих хочеться плакати і нікому про них не розповідати. Про останні потрібно обов’язково сказати батькам чи близьким дорослим.

· Відповідальність завжди на старших. Діти не винні в діях дорослих, якщо ті їх залякують чи до чогось силують.

· Просити про допомогу та підтримку ніколи не соромно.

У яких ситуаціях дитина обов’язково має звернутися по допомогу?

Якщо школяр сам не може владнати ситуацію: його ображають старші учні, він поранився, його вдарили, йому боляче — тоді дитина має звернутися до вчителя, який повинен бути доступним для спілкування.

Ми можемо запобігти цим ситуаціям і навчити дитину краще в них орієнтуватися. Позитивно вплинуть щоденні вечірні розмови: з них стане зрозуміло, що саме турбує вашу дитину, як вона дає раду своїм емоціям у школі. Постійний «доступ» до мами чи тата формує довіру. Дитина поділиться з батьками своїми переживаннями та почуватиметься більш упевнено.

Правило 5 пальців («Рука допомоги»)

П’ять пальців на руці — це найближчі дорослі, до яких дитина може звернутися по допомогу в складній ситуації. Кожен з пальців відповідає певній людині: мамі, татові, бабусі (дідусю), комусь зі старших родичів, вчителю. Щоб дитина краще запам’ятала їх, можна обвести її руку на аркуші паперу та написати імена дорослих над кожним пальчиком.

З 16 по 22 листопада проходить акція "Виховуємо толерантність"

В рамках акції "Виховуємо толерантність" для педагогічних працівників проведено майстер-клас "Толерантність як показник компетентності педагога".

Для здобувачів освіти 11 класу проведено заняття "Щербатий горщик . На занятті учні вчилися толерантно ставитися до людей з фізичними вадами.

Толерантність… Визначення цього поняття кожен з нас розуміє по-своєму і усвідомлює по-різному. Але все ж таки слово «Толерантність»- пояснюється як терплячий. Толерантна людина – це перш за все особистість, якій притаманні духовні, моральні цінності та якості. Як писав Олександр Довженко: «…людина повинна бути Людиною…». Цей вислів пояснюється тим, що кожен з нас повинен задуматися над своїм відношенням до інших, вміти правильно підтримати один одного, поважати людей, прислуховуватися до інших думок, поглядів.

Я вважаю, що толерантність потрібно розвивати з раннього дитинства. Сім’я це перші прояви любові до рідного слова, до рідної пісні, до рідної землі, до Батьківщини. Виховання в сім’ї займає одне з найважливіших значень. Батьки прагнуть виховати у своїх дітях певні духовні цінності, скарби, які допоможуть пристосуватися до життя. Всі батьки стараються прив’язати своїм дітям такі цінності як: щирість, любов, взаємодопомога, доброта, повага, краса, турбота та й багато інших. Ні в якому разі не силою, не фізичним вихованням, не насиллям, а своїм прикладом, тобто міцною сім’єю в якій толерантність – це важлива умова спілкування. Мати з батьком повинні закликати і виховувати дітей в любові в злагоді, в довірі , тому що толерантне спілкування починається з раннього віку, з батьківської опіки і допомоги.

Людина починається з батьків, другий етап її розвитку продовжують вчителі, це безпосередньо певний етап життя дитини, в якому вчителі стають другими мамою і батьком, звичайно, школа дає нам ті необхідні знання, що супроводжують всіх і кожного протягом життя. Це виховні бесіди, класні години, походи в музеї в, різні культурні заклади, екскурсії, поїздки, концерти, активна громадська діяльність – все це згуртовує колектив, а як відомо, колектив робить людину добрішою, знищує той егоїзм, що надто заважає нам. Хотілося сказати те, що колектив сприяє, спрямовує нас і виховує в нас певні особливості спілкування, бо, знову повторюся, колектив – це друга родина, а в родині спілкування толерантне, дружнє, доброзичливе, відносини теплі, щирі, привітні, сповнені любові та поваги один до одного.

Отож, бути толерантним – це перш за все культурне спілкування з оточуючими, допомога близьким і чужим людям, гарячий відгук на чужий біль, вміти правильно підтримати людину і в радості і в горі, поважати, шанувати і передавати з покоління в покоління звичаї, традиції і навички нашого народу.

Толерантність — це вихованість, це стриманість, це рівність! Толерантність – це культура добрих манер і вчинків!

Отже, якщо кожен з нас задумається, як його виховували і що хотіли навчити і розвинути, то неодмінно зробить висновок, що добро шанується завжди, що батьки привчали нас ще з дитинства через казки, колискові до поваги, до тих якостей, які ми неодмінно передаватимемо своїм дітям, онукам та правнукам. Толерантні люди – це люди, які йдуть по житті не сірою тінню, а людьми з великими надіями, переконаннями і цілями. Ми повинні з відкритою душею і щирим серцем відноситися до інших, вислуховувати думки, погляди і переконання і вміло, толерантно дати аналіз тій чи іншій життєвій ситуації.

Кожна людина – то особистість, індивідуальність, неповторність, до кожної людини потрібно знайти свій підхід і бути толерантним в кожній ситуації, яка б не трапилася в нашому житті.

Толерантність — це вшанування чужих почуттів, поглядів, вірувань, звичаїв, які б не були, хоч і суперечливі нашим. Ми повинні ставитися один до одного в дусі Братерства!

Наприклад, людина, яка не щира, але за певних обставин прагне проявити себе з хорошої сторони, толерантно спілкуватися з іншими, але водночас відчувати ненависть, підлість і відчуття не поваги, то таку людину толерантною ні в якому випадку не назвеш. Це «іноторелантні» люди, тобто протилежні до толерантних, але все ж таки людина, яка толерантна, якій властива особлива поведінка, особливі риси характеру то вона зможе досягнути успіху в спілкуванні, заслужити повагу до себе від оточуючих.

Твори добро - ось заклик толерантності, ось гідний вчинок кожної людини, кожного громадянина. Кожен з нас повинен вірити в добро, повинен творити сам його, не чекаючи на поштовх, а сам з своєї ініціативи зробити щось таке, щоб принесло користь для всіх хто оточує нас. Зробити те, що інші вважають неможливим. Зацікавити всіх, подати гідний приклад і віру в хороше, незабутнє продовження життя.

Толерантна людина відрізняється особливими рисами, спілкуванням, вона впевнена в собі, розділяє думку інших і вміло визнає свої недоліки і помилки. З цією людиною хочеться спілкуватися, перебувати в її оточення.

Пам’ятай одне! Почніть з себе і весь ваш життєвий шлях наповниться гармонією, посмішками, яскравим сонцем над головою, щирими враженнями, хорошими відгуками від оточуючих. І тоді життя не пройде марно і ви з гідністю можете себе називати Людиною!

Давайте згадаємо всім відомі чотири філософські питанні Канта. Вони говорять нам про те, що людина може сподіватися, розраховувати і ким людина взагалі є, тобто вище названі питання дають нам змогу не забувати, що є певні цінності, яких нам потрібно дотримуватися, що є певні межі, які не можна переходити.
Людиною, яка не боїться змін, яка прагне внести цінний внесок в життя оточуючих, яка хоче збудувати достойне майбутнє завдяки толерантному спілкуванню.

На мою думку, толерантність – це необхідна умова спілкування. Від толерантності кожного з нас залежить культурний і моральний розвиток в суспільстві.

Отже, давайте самореалізовуйтеся, самоудосконалюйтеся, виховуйте в собі ті якості, що будуть наповнювати наше буття тільки позитивними емоціями і кожною щасливою хвилинкою нашого життя, бо життя дається людині лише один раз і прожити його потрібно з гідністю. Спілкуймось толерантно — ось мій заклик до вас, нехай кожен з нас пробудить в себе людські почуття щирості і доброти.

Шановні колеги! Пропоную до вашої уваги матерфал про збереження психічного здоров,я

Як зберегти психічне здоров'я під час війни - топ-8 порад психоло

Ви зараз здивуєтесь, але під час тривалого стресу, яким наразі є війна в Україні, психологи радять дотримуватися… режиму харчування. Кажуть, що перший і основний рубіж нашої особистої оборони під час війни - це тіло. Адже як-то кажуть, в здоровому тілі - здоровий дух!

Насправді пояснюється це дуже просто і логічно: під час стресу наше тіло виробляє гормони стресу, а якщо це триває довго, наш організм отримує просто токсичне отруєння цими гормонами. Як наслідок, людина може отримати загострення хронічних хвороб, нові хвороби або навіть розпад особистості та абсолютно незворотні проблеми зі здоров’ям.

Тож в першій частині статті ми розповімо про необхідні для нашого тіла процедури, а в другій частині зосередимось на порадах щодо психіки та емоцій.

Тож, по-перше, якою має бути турбота про тіло?

Тривалість сну

Перше, на що ми звертаємо увагу - на кількість і тривалість сну. Найбільш красномовний показник, що у нас розсипається здоров'я, а психіка скоро почне руйнуватися, це коли ми дуже мало спимо і страждаємо від безсоння. Науковці кажуть, що 4-5 годин глибокого сну і 2-3 години неглибокого потрібні організму щодня. Якщо людина дотримується такого режиму, то кілька місяців вона може жити без якихось відхилень та негараздів зі здоров'ям. Отже, треба старатись, щоби ваш сон був 7-9 годин на добу.

Якість сну

Важлива не тільки кількість сну, але і якість. Обов'язково потрібно спати на горизонтальній рівній поверхні і в теплі. В холодних приміщеннях, бомбосховищах, тощо, потрібно класти на постіль грілки або звичайні пластикові пляшки з теплою водою. Якщо є можливість, подбайте про рівну поверхню вашого ліжка, тому що під час сну сидячи або напівсидячи хребет і все тіло отримує додаткове навантаження, і організм не відпочиває повноцінно.

Заспокійливі ліки

Якщо є порушення сну і людина не може спати, треба обов'язково приймати заспокійливі препарати! В іншому разі негаразди з психічним і фізичним здоров'ям почнуться вже через 1-2 місяці. Можна починати з того, щоб пити заспокійливі природного походження (Персен, Новопассіт, валерьянка, пустирник, тощо), але є дуже важлива умова: приймати ці ліки треба 3-4 тижня підряд без перерви.

Навіщо? Тут важливу роль відіграє фізіологічна складова нашого організму. У нас є два типа нервової системи: симпатична і парасимпатична. Остання, парасимпатична нервова система, від тривалого стресу і тривоги активізується і не виключається. Тому, щоби її пригнітити, треба доволі довгий час пити препарати, що сприяють роботі парасимпатичної нервової системи, яка в свою чергу відповідає за розслаблення.

Важливо: обов’язково проконсультуйтесь з лікарем, які ліки підходять саме вам, якщо ви вживаєте інші препарати.

Обмеження деяких продуктів

Необхідно обмежити вживання кави, чорного і зеленого чаю, адже вони збуджують симпатичну нервову систему, що лише посилює токсичну дію стресу.

Важливо: потрібно обмежити алкоголь. Не дарма під час комендантської години часто забороняють продаж алкоголю. Пояснюється це не лише міркуваннями етики та безпеки поведінки людини, але і збереженням здоров'я. Адже незважаючи на свою седативну (заспокійливу) дію, алкоголь - поганий транквілізатор, тому що він - депресант. Люди, які часто випивають, з часом стають депресивними, бачать свій теперішній і майбутній час в негативних тонах, у них зростає дратівливість. Отже, “лікуватися” алкоголем і знімати стрес - це прямий шлях до депресії, не кажучи вже про ризик отримати алкогольну залежність.

Режим харчування

В стресових умовах напрочуд важливо слідкувати за харчуванням - воно має бути максимально регулярним. Адже люди під час стресу часто забувають про те, що потрібно поїсти, і не відчувають апетиту або навіть голоду. Тому, якщо це можливо, обов'язково забезпечте себе регулярним харчуванням три-чотири рази на день. Харчуватись краще за звичним режимом, тобто - в приблизно один і той самий час, як ви це робили раніше. Справа в тому, що наш організм так налаштований, що швидко звикає до циклічної системи, тому чим більше у нас повторюваних дій, тим менше сил наше тіло витрачає на них і, відповідно, має більше енергії та життєздатності.

Тепла їжа

Наступна вкрай важлива умова: тепла іжа. Якщо людина знаходиться в неопалюваному приміщенні або не може готувати їжу через відсутність газу, тоді треба пити гарячу воду або легкий чай. Адже наш організм дуже сильно виснажується, втрачає імунітет і сили, якщо немає теплої їжі. Пояснюється це тим, що наша травна система витрачає багато сил на перетравлення їжі “всухомятку”. Тому, навіть якщо ви харчуєтесь так званим сухпайком і бутербродами, цю їжу обов'язково потрібно споживати з гарячою водою.

Другий і не менш важливий рубіж оборони нашої психіки під час війни - це інформаційний і емоційний контроль. Ось тут можна почитати про це детальніше.

Інформаційний контроль

В чому суть інформаційного контролю? Під час війни просто необхідний контроль за думками і споживанням інформації, як би це важко не було зробити. Справа в тому, що психіка налаштована так - ми підсвідомо сприймаємо інформацію про небезпеку так, ніби це відбувається з нами, і починаємо переживати стрес. Наше тіло буквалько каже нам “тікай, біжи, борись”, задля чого починає виробляти гормони стресу. А ось при тривалому перенасиченні негативною інформацією в нашому тілі цих гормонів стає так багато, що організм починає руйнуватись.

Тому будь-ласка обмежте цілодобове читання і обговорення новин про війну, перегляди пабліків з шокуючою інформацією!

Емоційний контроль

При надмірному навантаженні на нашу психіку та емоції, яким є війна, необхідно здійснювати певний контроль за самопочуттям. По-перше, потрібно звернути увагу, які саме емоції і як часто ви переживаєте. Адже при деяких ознаках вам просто необхідно буде звернутись до спеціаліста, щоби не отримати значущі небезпечні розладі на кшталт ПТСР або психічних захворювань. По-друге,важливо обмежити підживлення своїх негативних емоцій, тобто, наприклад, якщо ви переживаєте неймовірну паніку або розпач, коли читаєте новини про війну, просто життєво необхідно припинити читати їх часто.

Детальніше про інформаційну дієту, про те, як працює наша психіка в стресі, яку загрозу для психічного здоров'я несе війна і, головне, як від неї вберегтись, можно почитати тут.

Бережіть себе!

Вітаю всіх колег, хто зайшов на мою сторінку. Інформую, що з 18 по 22 вересня в школі проходить Всеукраїнський тиждень протидії булінгу.

Пам`ятка для вчителів стосовно булінгу

На що треба звернути увагу вчителю, що може бути передвісниками або маркерами цькування у класі:

· занадто підвищена емоційна атмосфера у класі;

· ви помічаєте, що діти припиняють спілкуватися та замовкають при появі поряд вчителя або дорослого;

· спостерігається відокремлення окремих учнів від решти класу;

· у класі сталося «перегрупування» дружніх кіл;

· кардинальна зміна поведінки окремої дитини – як пригнічена, сумна, закрита, так і навпаки – занадто піднесена, жвава, агресивна;

· раптове та нехарактерне зниження шкільної успішності окремої дитини;

· часті хвороби та/або прогули окремої дитини, не притаманні їй до цього часу.

ЯКЩО ВИ ПОМІТИЛИ ЯКІСЬ З ЦИХ ОЗНАК ТА ЗАПІДОЗРИЛИ НЕГАРАЗДИ У ДИТЯЧИХ ВІДНОСИНАХ, ВАРТО ЗВЕРНУТИСЯ ДО ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА ЗА ДОПОМОГОЮ. ПСИХОЛОГИ МАЮТЬ У СВОЄМУ АРСЕНАЛІ МЕТОДИКИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ВИЯВИТИ ЙМОВІРНИХ АБО ВЖЕ ІСНУЮЧИХ УЧАСНИКІВ ЦЬКУВАННЯ.

Що важливо пам’ятати, працюючи з булінгом:

· Цькування – явище групове, одна з форм поведінки групи, тож працювати щодо його подолання треба з усіма членами групи. Окрема робота (виховні бесіди, каральні санкції, корекція з психологом тощо) тільки з жертвою або тільки з агресором призведе до тимчасового результату, але цькування не зупинить.

· Група, яка згуртувалася навколо загальної цікавої мети, не буде цькувати.Гарний приклад – секції у дитячих будинках творчості, компанії однодумців. А от група, яку створили штучно, у якої немає спільної мети, що об’єднує, але є потреба у згуртуванні (а шкільні класи є саме такими групами), обов’язково знайде, проти чого або, скоріш, проти КОГО об’єднатися.

· Діти ніколи не можуть впоратися з булінгом самотужки, це не «пройде саме»!У цьому процесі вкрай необхідне втручання стороннього дорослого – і не одного.

· Важливо розрізняти непопулярність та цькування.Непопулярна дитина може бути без друзів у класі, мало спілкуватися та не «лізти у перші ряди» у громадській діяльності. Цькування може маскуватися під непопулярність, але коли дитина потерпає від насильства, психологічного або фізичного, сумнівів не має бути.

Що потрібно робити, коли виявлено цькування:

· Припинити процес насильства та достеменно визначити, що трапилося, коли, де, хто учасники, свідки, скільки часу триває тощо.

· Повідомити про ситуацію дирекцію школи та батьків учасників булінгу. По-перше, ситуація серйозна, до неї залучено багато дійових осіб, існують ймовірні тяжкі наслідки, тож вирішувати цю проблему повинні усі разом. А по-друге, нещодавно прийнятий закон України № 8584 щодо подолання булінгу передбачає адміністративну відповідальність усіх дієздатних осіб, які брали участь у цькуванні або які нічого не зробили для його припинення.

· Звернутися по допомогу до інших спеціалістів – психолога, соціального робітника, медіатора, експерта та інше.

· Разом з батьками, дирекцією школи, іншими спеціалістами (психолог, соціальний робітник, медіатор тощо) визначити та реалізувати заходи з підтримки постраждалого – надання медичної та психологічної допомоги, тимчасове невідвідування шкільних занять, переведення до іншого класу та інше.

· Разом з дирекцією, батьками дитини-агресора та іншими спеціалістами (психолог, соціальний робітник, медіатор) визначити і застосувати дисциплінарні та виховні заходи щодо дитини-агресора. Це може бути бесіда, зауваження, догана, подальше спостереження та надання психологічної допомоги.

· Провести з класом бесіду щодо цькування у колективі.

Але!

ПРИВСЕЛЮДНО НЕ МОЖНА НАЗИВАТИ СКРИВДЖЕНУ ДИТИНУ ЖЕРТВОЮ, А ЇЇ КРИВДНИКА – АГРЕСОРОМ! ЦЕ ТІЛЬКИ ПІДТВЕРДИТЬ «ПРАВОТУ» СИТУАЦІЇ, РОЛЕЙ ЇЇ УЧАСНИКІВ ТА ЇХ ДІЙ.

Тобто агресор отримає підтвердження того, що він домігся того, заради чого і здійснював цькування. А жертва отримає чергове, та ще й привселюдне, приниження. Бесіди щодо з’ясування обставин, виховні бесіди тощо треба проводити або в дуже вузькому колі людей, або наодинці. Важливо залучити дітей до обговорення цієї теми, разом виробити план дій щодо подолання булінгу у класі.

· Провести батьківські збори, присвячені темі цькування. Надати батькам інформацію про булінг (причини виникнення, дійові особи, сигнали про наявність, наслідки та інше), що допоможе їм попереджати або визначати явище цькування.

· Коли гостра стадія процесу минула, впроваджуються кроки, що забезпечать у колективі атмосферу поваги та толерантності, упорядкують поведінку дітей.

Важливо розробити, можливо разом з учнями, класну збірку правил або Кодекс поведінки, що буде визначати прийнятні та недопустимі види поведінки у класі та школі.Корисним для учнів буде періодично обговорювати та розбирати, чи вдається їм дотримуватись цього Кодексу, що заважає або допомагає і т. д.

Залучення всього колективу до якоїсь спільної справи, що буде об’єднувати всіх, згуртовувати. Важливо підібрати таку справу, до якої були би залучені УСІучні. Або це може бути декілька справ чи заходів, де у різних сферах будуть брати участь УСІ! Щоб кожен учень зміг відчути себе корисним для інших, мав визнання у чомусь своєму, мав змогу показати себе.

Проведення разом з психологом або соціальним педагогом різноманітних вправ та ігор для формування у колективі почуття згуртованості, доброзичливості, толерантності, довіри, взаємоповаги тощо.

Як бачите, протидіяти булінгу складно та довго. Це потребує великих зусиль, займає багато часу, а результат можна побачити не одразу. І подолавши наслідки конкретної ситуації, не можна думати, що цькування не повториться.

Головне у боротьбі з булінгом – постійна профілактична діяльність, швидке реагування та подолання найменших проявів та зародків цькування.

З 17 по 21 квітня в школі проходить тиждень психології.

Гасло тижня "Разом ми сила"

Профілактика Інтернет залежності у дітей та підлітків.

Інтернет-залежність – це явище, яке в останні роки набуло справді вражаючого розмаху. Особливо небезпечною вона є для дітей і підлітків, адже їм набагато складніше самостійно впоратися з потягом до онлайн-життя і вчасно зупинитися.

Інтернет сам по собі не є хорошим чи поганим – це просто частина світу, який нас оточує, – багато в чому корисна і потрібна. Будучи невичерпним джерелом інформації, інтернет приваблює дітей можливістю дізнатися і побачити все що завгодно. Цікава до всього дитина прагне отримати якомога більше: спілкування, ігор, мультфільмів, розваг – і тому багато часу проводить у віртуальному просторі, часто на противагу реальному життю. Соціалізацію і спілкування з однолітками замінює фактично однобоким онлайн-спілкуванням. Активним іграм на свіжому повітрі все більше дітей протиставлять мережеві ігри, далеко не завжди нешкідливі. Іноді пошук нової інформації стає буквально нав’язливою ідеєю.

Інтернет-залежність cупроводжується відхиленням у поведінці, за якого в людини порушується відчуття реальності, втрачається відчуття часу і критичне мислення, обмежується управління своїми вчинками. Дитина стає менш активною, порушується цикл сну і неспання.

Настає психічна та фізична залежність. Механізм її формування дуже схожий з нікотиновою, алкогольною і наркотичною, хоча в інтернет-залежності немає прямої діючої речовини. Це не хімічна, а виключно психічна залежність, що впливає, втім, на ті ж рецептори в центрах задоволення.

Як не прикро, інтернет-залежність зараз спостерігається навіть у малюків-дошкільнят.

Напевно серед ваших знайомих знайдуться діти, що вміло використовують планшет батьків або навіть володіють власним. Це ж так зручно: відволікти малюка, включивши йому розвивальний мультик або корисну гру. Тим часом, перекладаючи на електронні девайси функції розваг та виховання дітей, батьки самі формують основу майбутньої інтернет-залежності.

У школярів підліткового віку залежність від інтернету може говорити також про наявність психологічних проблем – нереалізованості в колі спілкування, проблемних відносин у родині, труднощів з навчанням, від яких підліток поринає в більш успішне віртуальне життя.

Не варто діагностувати інтернет-залежність у кожної дитини, яка отримала доступ до всесвітньої мережі. Те, що сучасні діти деякий час проводять онлайн і черпають інформацію з інтернету, – це нормально. Все-таки ми живемо в еру цифрових технологій, і багато процесів дійсно простіше і зручніше здійснити віртуально.

Якщо поведінка дитини не змінилася, успішність у школі не погіршилася, настрій і самопочуття хороші – причин для тривоги, швидше за все, немає. Коли ж варто занепокоїтися?

Якщо дитина стала проводити за комп’ютером більше часу, ніж раніше (більше 6 годин на тиждень);

Якщо віртуальне спілкування стало для неї важливішим, ніж реальне – вона пропускає школу, перестала виходити на прогулянки у двір і т.д.;

Якщо спостерігаються порушення сну, апетиту, зміна звичного режиму;

Якщо дитина стала схильною до частих перепадів настрою, неадекватно (агресивно) реагує на прохання вимкнути комп’ютер;

Якщо за неможливості бути онлайн вона тривожна, пригнічена, постійно згадує про справи “в мережі”;

Якщо дитина неохоче розповідає або взагалі приховує, чим займається в мережі, що шукає, у що грає.

Для дітей найбільш характерні три форми інтернет-залежності:

ігрова залежність – пристрасть до онлайн-ігор;

залежність від соцмереж – пристрасть до віртуальних знайомств і спілкування онлайн, постійне спілкування на форумах, у чатах, у соціальних мережах на противагу живому спілкуванню;

нав’язливий веб-серфінг – хаотичні переходи з сайту на сайт, без конкретної мети.

Як боротися

Як і будь-яку хворобу, інтернет-залежність простіше не допустити, ніж потім лікувати. Тому краще всього займатися профілактикою, а саме:

не залишати без уваги перші етапи знайомства дитини з інтернетом: поговорити, пояснити основні правила онлайн-життя, звернути увагу на можливість використання Мережі для навчання та саморозвитку;

встановити чіткі рамки користування інтернетом (тільки постарайтеся обійтися без заборон – їх-то якраз найбільше хочеться порушувати, краще просто регламентувати час знаходження в мережі);

не випустити з уваги активність дитини в соцмережах. Причому НЕ обов’язково встановлювати стеження та тотальний контроль – досить “зафрендити”, регулярно переглядати оновлення її сторінки, брати участь в обговореннях. Ви ж сучасні батьки сучасної дитини!

Ну і звичайно, дуже важливо, щоб в житті дитини було багато захоплень і активностей, які займали б її час і були б насправді цікаві. Навчіть її кататися на роликах, подаруйте акваріум з рибками, поповніть домашній запас настільних ігор.

Не менш важливо, щоб свої захоплення дитина могла обговорити з батьками, зустрівши живий відгук і непідробний інтерес – тоді їй не знадобиться шукати однодумців у віртуалі.

Якщо все-таки проблема інтернет-залежності вже виникла – першим і найбільш важливим кроком є встановлення так званого батьківського контролю. Це спеціальний софт, за допомогою якого можна контролювати, як довго дитина сидить в Інтернеті, які сайти відвідує, що робить. Більше того, програми батьківського контролю здатні не тільки інформувати батьків про діяльність дитини, але й регулювати час її перебування в Мережі, блокувати ті чи інші сайти або встановлювати допустиму тривалість роботи на них.

Рекомендації батькам щодо профілактики інтернет-залежності дітей

1. Не купуйте дитині персональний комп’ютер. Він повинен знаходитися в загальній кімнаті вашої квартири, а не в кімнаті дитини. Тоді вам не потрібно буде щохвилини перевіряти, чим займається син чи донька.

3. Строго стежте за тим, щоб дитина проводила більше часу на повітрі, в компанії своїх однолітків. Не забувайте про позашкільні заняття і захоплення. Тоді ризик потрапити в Інтернет-залежність буде набагато менше.

4. Якщо ваша дитина відчуває труднощі в спілкуванні з однолітками, наприклад, через надмірну сором’язливість, допоможіть їй налагодити контакти, можливо, за допомогою психолога. Запрошуйте додому її однокласників, запропонуйте синові або доньці записатися в театральний гурток чи студію художнього слова – ці заняття сприяють усуненню комплексів у спілкуванні.

Не забувайте і про те, що батьки – найкращий приклад для дитини. Тому вимкніть комп’ютер і сходіть усією родиною на пікнік, до музею, чи просто відкрийте для себе нові туристичні маршрути. Це стане найкращою профілактикою інтернет-залежності.

Матеріал підготувала: Карвацька Наталія доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. СавенкаІнтернет-залежність – це явище, яке в останні роки набуло справді вражаючого розмаху. Особливо небезпечною вона є для дітей і підлітків, адже їм набагато складніше самостійно впоратися з потягом до онлайн-життя і вчасно зупинитися.

Інтернет-залежність cупроводжується відхиленням у поведінці, за якого в людини порушується відчуття реальності, втрачається відчуття часу і критичне мислення, обмежується управління своїми вчинками. Дитина стає менш активною, порушується цикл сну і неспання.

Як не прикро, інтернет-залежність зараз спостерігається навіть у малюків-дошкільнят.

Якщо дитина стала проводити за комп’ютером більше часу, ніж раніше (більше 6 годин на тиждень);

Якщо спостерігаються порушення сну, апетиту, зміна звичного режиму;

Якщо за неможливості бути онлайн вона тривожна, пригнічена, постійно згадує про справи “в мережі”;

Якщо дитина неохоче розповідає або взагалі приховує, чим займається в мережі, що шукає, у що грає.

Для дітей найбільш характерні три форми інтернет-залежності:

ігрова залежність – пристрасть до онлайн-ігор;

нав’язливий веб-серфінг – хаотичні переходи з сайту на сайт, без конкретної мети.

Як боротися

Не менш важливо, щоб свої захоплення дитина могла обговорити з батьками, зустрівши живий відгук і непідробний інтерес – тоді їй не знадобиться шукати однодумців у віртуалі.

Рекомендації батькам щодо профілактики інтернет-залежності дітей

Матеріал підготувала: Карвацька Наталія доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка

Вікові кризи - криза 13 років

Ваша дитина вже майже дорослий. Йому 13 років. Починається підлітковий вік, а разом з ним і новий віковий криза.

Рамки його досить розмиті, він може початися і в 10 років, і 15. Триває в середньому від трьох до п'яти років. Є найбільш серйозним і протікає більш гостро, ніж попередні кризові періоди. На цьому етапі ваша дитина дорослішає, у нього з'являються свої погляди на життя.

Криза підліткового віку почасти нагадує кризу трьох років («Я сам»), тільки тут «Я сам» трактується в соціальному сенсі. Зміни в поведінці дитини починають відбуватися під впливом зростання організму.

Починається період статевого дозрівання. Кажучи простіше, «починають грати гормони». Часом підлітку доводиться складно впоратися з ситуацією. Почуття і емоції з працею піддаються його контролю.

Цим пояснюються спалахи дратівливості і агресії. Змінюється тіло підлітка, починають формуватися вторинні статеві ознаки.

Симптоми кризи 13 років

У цей період у підлітка відбувається не тільки гормональний, а й психологічна перебудова організму. Одним з симптомів кризи підліткового віку є поява почуття дорослості. Підліток вже відчуває себе дорослим і намагається всім довести, що він вже не дитина.

З'являються атрибути «дорослого життя» - манера розмови, одяг, прагнучи бути схожими на дорослих, підлітки починають пробувати курити, вживати спиртні напої. Їм здається, що таким чином вони можуть довести оточуючим, що вони дорослі. Хоча до цього дорослішання, ще, звичайно, далеко. кризис 13 лет

У цьому віці підлітки прагнуть як можна швидше вирватися з під батьківської опіки і стати незалежними як у матеріальному, так і в моральному плані. Дуже важливо батькам налагодити з підлітком довірчі відносини. Потрібно постаратися стати своїй дитині другом, щоб він не боявся обговорювати з вами свої проблеми. Будьте більш терпимими до своєї дитини.

У такому складному періоді йому дуже важлива ваша участь і підтримка, хоча він з усіх сил намагається довести вам протилежне. У цьому віці В підлітків може з'явитися так званий «другий негативізм», як у трирічному віці дитина прагнув до незалежності - «Я сам», і тепер підліток хоче автономії і відособленість від оточуючих. Цей механізм спрацьовує у відповідь на зміни, що відбуваються в організмі підлітка. Включаються так звані «захисні механізми особистості».

У цьому віці підростаючі діти знову намагаються впізнати себе, займаються самоаналізом. Це може проявлятися в написанні щоденників, деякі підлітки починають займатися творчістю, наприклад, писати вірші.

Підлітковий вік

З-за того, що з початком статевого дозрівання тіло підлітка сильно змінюється, він дуже критично починає оцінювати власну зовнішність. Підліток у дзеркалі бачить зовсім не те, про що мріяв, з-за цього у них часто знижується самооцінка, можуть з'явитися комплекси.

Деякі дівчатка переживають, що їх фігура далека від ідеалу, вони починають соромитися самих себе, можуть стати замкнутими. У такій ситуації незайвою буде мамина підтримка, потрібно пояснити дівчинці, що її фігура тільки почала формуватися, що потрібно трохи почекати, набратися терпіння. Частіше говоріть своїй доньці, що вона красива, підкреслюйте її гідності.

Поясніть їй, як важливо полюбити себе, доглядати за собою.

З-за надмірного самоаналізу у підлітків виникають внутрішні конфлікти, вони дуже переживають, що вони не такі, як їм хотілося б. З-за цього виникає невпевненість у себе. Підлітки дуже вразливі, але часто вони намагаються приховати подібну «слабкість» за маскою агресивності.

Спілкування стає провідною діяльністю в підлітковому віці. Частенько вони збираються в певні групи за інтересами. З'являються нові захоплення, які часто змінюють один одного. Тут дуже важливо, щоб ваша дитина не потрапила в компанію людей з поганими інтересами.

Підлітковий вік - це вік першої закоханості і романтичних відносин. Це дуже яскравий час, де все переживається на піку емоцій. Цим пояснюється різка зміна настрою. У підлітків немає напівтонів, у них або все добре і світ прекрасний, або навпаки, може наступити вселенська туга. Не варто цього боятися, пройде час, і буря поступово вщухне.

Шляхи вирішення

У цьому непростому для дитини віці дуже важлива підтримка батьків. Відмовтеся від тотального контролю вашої дитини, так як це може лише погіршити ситуацію і зіпсувати відносини з дитиною.

Намагайтеся терпиміше ставитися до мінливого внутрішнього світу вашого сина або дочки, спілкуйтеся з дитиною на рівних, без почуття переваги, будьте йому більше іншому, ніж батьком, щоб дитина не боялася з вами обговорювати свої проблеми і складності. Не потрібно тиснути на дитину надмірною опікою, зрозумійте, що він дорослішає і має право сам приймати рішення. При необхідності ви можете ненав'язливо давати йому поради.

Безумовно, дуже важливо, щоб ваша дитина відчувала психологічну підтримку з боку батьків, щоб не боявся прийти до вас за порадою. Допоможіть вашій дитині обрати свій шлях у житті, навіть якщо він дещо відрізняється від ваших уявлень. Пам'ятайте, що ваша дитина має право на власний вибір життєвого шляху, ви лише можете м'яко направляти його і допомагати при необхідності.

Підлітковий криза є складним періодом і для самого підлітка, і для його батьків. Постарайтеся разом пережити цей нелегкий період, адже він є необхідною ланкою для розвитку зрілої і гармонійної особистості.

Продовження випливає.

Автор
Євгенія для Жіночого журналу "Краса"

Підлітковий вік. Криза. Відсутність мотивації до навчання. Що робити?

Симптоми кризи підліткового віку (12-13 років):

Зниження продуктивної навчальної діяльності (а також спроможністю нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований (часто це зумовлюється переходом від конкретного до логічного мислення).
Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючих. Схильний до сварок, порушень дисципліни, у нього часто виникає внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагне самотності та самоізоляції.

Нові умови розвитку підлітків зумовлюють нову соціальну ситуацію розвитку підлітків.

Головним мотивом стає спілкування з однолітками. Це виявляється у часто повторюваному вислові підлітків: «Ми ходимо до школи не тільки вчитися, але й спілкуватися».

Тому поступово провідною діяльністю цього віку стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками (навчання залишається основним видом діяльності).

Суттєво змінюються психологічні особливості навчання підлітків:

підлітки обирають такі способи навчання, які роблять їх більш незалежними, більш дорослими в їх очах;
виникають нові мотиви учіння: прагнення влаштуватись у майбутньому, прагнення самоствердження і самовдосконалення, необхідність виконувати вимоги батьків;
оцінка для підлітків є статусом, показником рівня знань, стимулом;
підлітки активно випробовують свої сили в організація різних заходів, суспільно-політичне життя тощо.

Мовлення підлітків розвивається за чотирма напрямками:

1)як засіб спілкування;
2)як спосіб набуття знань;
3)як інструмент творення та засіб вираження емоційних станів і вольової регуляції поведінки;
4)як об'єкт вивчення.

Психологічні особливості спілкування і взаємин підлітків з дорослими характеризуються такими проявами:

підлітки не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги, довіри, самостійності, обмежують права дорослих і розширюють свої. Часто це призводить до невиконання розпоряджень дорослих, нехтування обов'язками, протесту;
конфліктність виникає за умови, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають корективи стосунків з дорослими;
характер спілкування підлітків з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків, їм потрібна довіра.

Дорослі у соціальній ситуації розвитку підлітків виступають в якості значущих осіб.

Але цей «п'єдестал» може зайняти будь-хто:

масовий кумир (популярний співак або актор тощо),
вчитель (у рольовій позиції дорослого друга),
батьки (якщо вчасно і правильно зреагували на кризу).

Одна з основних проблем– відсутність бажання та інтересу дітей вчитися, отримувати знання.

Мотивація до навчання запрограмована в нас від природи: отримане знання або заволодіння новим вмінням винагороджується виплеском гормонів щастя. Навчання можна навіть перетворити в одержимість, тому дуже важлива правильне дозування стимуляції.

Відсутність мотивації до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці.

Важливо, щоб батьки контролювали процес навчанном і враховували індивідуальні особливості дитини.

Рекомендації для батьків щодо підвищення мотивації навчання учнів підліткового віку

1. Не заважайте підліткові вчитися самостійно.

2. Навчальна праця цікава тільки тоді, коли вона різноманітна. Не повторюйте вдома шкільну систему.

3. Будь-яка людина виконує діяльність із задоволенням тільки тоді, коли вона розуміє, для чого це потрібно. Підліток не знає, де йому можуть знадобитися знання з фізики, хімії, алгебри чи інших предметів? Покажіть ці області.

4. Купуйте цікаві книги, довідники по різним навчальним дисциплінам. Можливо, через інтерес до цих книг сформується інтерес до предмету в цілому. Підтримуйте допитливість своїм інтересом до відкриттів своєї дитини.

5. Не поспішайте полегшити працю підлітка (зробити за нього домашнє завдання, вимагати від вчителя скасувати який-небудь вид роботи). Але і не змушуйте дитину переробляти завдання, виконувати нудну монотонну роботу, заучувати додатково важкий та незрозумілий матеріал. Навчання повинно бути важким, але посильним.

6. Вселяйте в дитину впевненість, що у нього все неодмінно вийде. Розповідайте про те, які проблеми у навчанні виникали у вас в дитинстві.

7. Ні в якому разі не карайте дитину за невдачі у навчанні. Це сприяє зниженню мотивації.

8. Не заважайте дитині самовизначатися, розвиватися.

9. Батькам бажано відмовитися від акцентів, які пригнічують навчальну мотивацію і орієнтування підлітка на отримання оцінки (повинності, матеріальну винагороду, активне наполягання вчитися тільки на «10-12» і т.д.).

10. Пам’ятайте: якщо підліток проявляє небажання вчитися – це не примха, а крик про допомогу. Не лайте, а з’ясуйте причини такої поведінки.

Шановні педагогічні працівники! В рамках акції "16 днів проти насильства пропоную вам публкації з профілактики насильства в родині, в шкільному колективі.

В рамках акції «16 днів проти насильства» соціальний педагог провела з педагогічними працівниками ряд заходів: засідання круглого столу «Чого не можна говорити дітям», Практичне заняття « Протидія булінгу в закладах освіти»

Булінг і безпека дітей в інтернеті. Що робити вчителям і батькам

изики фізичної і психологічної безпеки, з якими стикаються підлітки, зростають, кажуть експерти. До фізичної небезпеки додається небезпека в інтернеті, а різновидів кібербулінгу стає дедалі більше.

Чому важливо розрізняти конфлікт і булінг, як запобігти цькуванню і вберегти дитину від психологічної травми. Як навчити дітей розпізнавати загрози в мережі й захиститися від кіберзлочинців?

Про це під час онлайн-конференції Мамаpapa forum говорили дитяча й сімейна психологиня Катерина Гольцберг і радниця з питань захищеності людини в інтернеті при віцепрем’єр-міністрові – міністрові цифрової трансформації України Анастасія Дьякова.

КОНФЛІКТ, БУЛІНГ І КІБЕРБУЛІНГ

Булінг – це агресивне переслідування одного з членів колективу чи групи, тривале свідоме, систематичное, жорстоке поводження.

За словами Катерини Гольцберг, конфлікт відрізняється від булінгу нерівністю сил між агресором і жертвою й чітким розподілом ролей.

“У булінгу агрессор завжди має більше підтримки, і він у цій ситуації сильніший. А конфлікт – часто це спосіб усунути розбіжності. У конфлікті завжди є дві рівні сторони”.

Різновиди булінгу:

Фізичний – побої, псування майна, утиск у колективі (пересаджування на останню парту), сексуальне насилля.

Психологічний – погрози, насмішки, висміювання недоліків, особливостей, поширення чуток, грубі жарти, наклепи, знецінення, шантаж, ізоляція, бойкот, газлайтінг (різновид насилля, де опоненту пропонується змінена реальність і він починає думати, що з ним щось не так).

Окремо є кібербулінг. Він має такі підвиди:

Аутинг – розголошення інформації про сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність іншої людини без її згоди, читання батьками повідомлень у телефоні дитини теж можна вважати аутингом.

Сталкінг – націлене переслідування, тобто коли людині пишуть повідомлення, коментують усі події в житті, стежать за нею.

Тролінг – соціальна провокація (підчепити, підловити, змусити сперечатися зі свідомо абсурдною позицією).

Хейтинг – негативні коментарі й неконструктивна критика без обґрунтування або запиту.

Флеймінг – безцільна дискусія, яка часто супроводжується негативними повідомленнями. Найчастіше діти ведуть їх у чатах.

Секстинг – пересилання особистих інтимних фотографій, повідомлень інтимного змісту.

Фрейпінг – кривдник отримує контроль над акаунтом жертви.

Кетфішинг – створюється фейковий акаунт і від імені жертви кібербулінгу пишуться повідомлення.

Гріфінг – нова форма харасменту – ґріфінґ (griefing, з англійської “grief” – горе, смуток). Цей різновид кібербулінгу передбачає спрямоване притиснення одного з учасників комп’ютерної гри. Агресори в цьому випадку називаються ґріферами.

ЯК БУЛІНГ МОЖЕ МАСКУВАТИСЯ ПІД ГРУ

“Ми звикли, що є три учасники булінгу: агресор, жертва і свідки. Свідками можуть бути ті, хто співчувають жертві або підбурюють агресора. Але є ще захисники. Це діти, які не бояться чинити опір агресору.

Усі учасники переживають стрес, і це впливає в майбутньому на їхні стосунки з іншими людьми в сім’ї, на роботі”, – каже Катерина Гольцберг.

Варто розрізняти гру від початків цькування. Гра від булінгу відрізняється тим, що вона добровільна. Якщо хтось хоче грати, то вступає в гру на правилах, які теж приймає. Якщо це не особисте рішення – грати в цю гру, – то це може бути булінгом.

Наприклад, так звана гра в собачку, коли діти кидають чиюсь шапку між собою. Якщо діти кидають шапки різних дітей, то це гра, якщо лише однієї дитини, і вона проти, то це – не гра.

ПРИЧИНИ ЦЬКУВАННЯ

Спрогнозувати причину для цькування практично неможливо, каже психологиня.

“Механізми булінгу здебільшого спонтанні. Жертву обирають випадково”.

Проте є групи ризику, які можуть потерпати від цькування: релігійні, расові, особливості зовнішності, сексуальні вподобання, статева самоідентифікація, економічний рівень сім’ї.

Головний критерій для цькування – підвищена чутливість жертви, тобто коли вона намагається якось відреагувати. Емоційна слабкість здебільшого перетворюється на нездатність протистояти агресії, тому жертві потрібна підтримка.

Причиною насильства також може бути домашнє насильство, яке стає прикладом для наслідування.

“Агресор – це людина, яка сама боїться. Якщо ваша дитина проявляє агресію, поставте собі запитання – чого дитина боїться. Агресор потребує допомоги”.

Причинами насильства можуть бути також страх, брак моральних принципів і норм, чітких правил, недостатній контроль із боку дорослих.

Окрім того, в організації цькування вирішальну роль може відігравати вчитель.

“Учитель, який є безумовним авторитетом, може, на жаль, сформувати думку про учня. Діти тонко відчувають, як учитель ставиться до кожного. Якщо він чи вона вільно вказує на учня зауваженнями на кшталт “Як із ним можна дружити?”, “Навіщо ти з ним сидиш?” тощо, діти ловлять такі посили. Своїми інтонаціями вчитель формує ставлення дітей одне до одного”.

Булінг у школі – справа вчителя, переконана психологиня. Він не може стояти осторонь, а повинен виявити булінг, повідомити про те, що він є, і навчитися з ним справлятися.

ЩО МОЖНА Й НЕ МОЖНА РОБИТИ ДОРОСЛИМ В СИТУАЦІЇ БУЛІНГУ

“Якщо дорослі, які є гарантами безпеки дітей, не втручаються, це робить слабшою дитину й легітимізує поведінку агресора. Якщо дорослі взялися за розв’язання проблеми, вони мають дійти до завершення”, – каже Катерина Гольцберг.

Головні правила:

Не можна долучати дітей до конфліктів дорослих.
Не допускати жодних конфліктів із чужими дітьми.
Не боятися звертатися по допомогу до психологів. Психолог, класний керівник, адміністрація закладу – це ті, до кого варто звернутися. Має бути посередник, який допоможе вирішити питання. Також у разі проявів булінг варто звертатися письмово до адміністрації школи.
Не звинувачувати жертву в тому, що її цькують.
Не залишати дитину саму в ситуації насильства. Важливо не знецінювати почуття дитини, а надати їй підтримку.
Звертати увагу на симптоми, коли дитину цькують: порушення сну, харчування, дитина починає щось приховувати (наприклад, ховає свій телефон, весь час тримає його при собі), стає підозрілою, змінює звички в режимі дня, частіше веде розмови на тему суїциду, з’являються тікові розлади, дьоргання, панічні атаки.
Коли дорослий бачить, що не може впоратися із ситуацією, то потрібно діяти згідно із законом щодо протидії булінгу.
Учитель відповідає за налагодження доброзичливої атмосфери в класі. Варто частіше запитувати – що ти відчуваєш, як ми можемо відреагувати, й уникати запитання “навіщо ти це робиш?”.
Варто вчити дітей розрізняти свої й почуття інших людей та навчити визначати прояви булінгу.
Учителю треба не боятися говорити про свої почуття й конкретно їх називати.

“Для цього потрібно дружити зі своїми почуттями. Дозволити право на особистість”.

Важливо мати правила в колективі. Дорослий має пояснити головні принципи моралі, на яких вони будуються. Колективні покарання не допустимі.

Ігри для профілактики булінгу:

“Підтримай мене” – дає можливість дітям знайти форми взаємодії, психологічної, фізичної, інтелектуальної підтримки. Дітям пропонують ситуації, у яких вони мають запропонувати допомогу, знайти рішення.

Гра “Скажи про мене хороше” – написати щось хороше про своїх однокласників. Кожна дитина має написати характеристику своїх однокласників. Вчитель збирає аркуші й додає щось добре від себе. Потім дитина отримує аркуш із хорошими відгуками.

Гра “Що нас об’єднує”. Модератор ставить запитання дітям – відгукуватися на те, що їх об’єднує, вставанням. Запитання можуть бути різними. Наприклад, “Підведіться ті, хто люблять смажену картоплю; ті, хто грають у футбол тощо”.

з 14 по 18 листопада проходить а акція "Виховуємо толерантність"

НАВЧАТИ ТОЛЕРАНТНОСТІ -- ПОЧИНАЙТЕ В СІМ’Ї

Ірина Федосєєва, науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України,
кандидат психологічних наук

На розвиток особистості дитини, її духовності й душевності негативно впливають прояви недоброзичливості, недружелюбності, озлобленості й агресивності, настрої взаємної нетерпимості, культурного егоїзму. На противагу зазначеним негативним проявам потрібно виховувати (і в дітях, і в дорослих) толерантність – здатність без агресії сприймати думки, поведінку, спосіб життя іншої людини, що відрізняються від власних. Батькам потрібно з уважністю поставитися до виховання дитячої толерантності як інтегративної якості і знати шляхи її формування.
Толерантність – ставлення до інших людей як цінності, що виражається у визнанні, розумінні та прийнятті представників інших культур; це терпимість до чужих думок, вірувань і поведінки. Толерантність особистості є суттєвим фактором соціалізації дитини і значною мірою визначає успішність її подальшого життєвого шляху.
Толерантність батьків у свою чергу передбачає повагу до самобутнього внутрішнього світу дитини, віру в перемогу добрих починань у міжособистісних відносинах, відмову від методів грубого примусу й будь-яких форм авторитаризму. Толерантність – не окрема якість, а сумарна характеристика взаємопов’язаних властивостей особистості. Аби виховати толерантну особистість, винятково важливим є підтримувати толерантні стосунки між членами родини, адже діти – дзеркало відносин і характерів батьків і найближчого оточення. Толерантним буде ставлення до дитини, якщо батьки не ображають її, вислуховують думку дитини й рахуються з нею, вміють прощати образи і самі просять вибачення (найскладніший момент, але в той же час і найважливіший, оскільки у дітей загострене почуття справедливості), уміють без сварок і конфліктів домовлятися з дитиною, утверджують гідність дитини (не ігнорують її, не проявляють неповагу до її захоплень тощо), не змушують дитину за допомогою сили робити те, що їй не хочеться.
Винятково важливим природним чинником у вихованні толерантності є батьківська любов – як джерело і гарантія благополуччя дитини. Батьки мають поводитися так, аби дитина була впевненою в тому, що її люблять, про неї піклуються. Постійний психологічний контакт з дитиною необхідний у вихованні в будь-якому віці. Основою для збереження контакту виступає щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, занепокоєння її проблемами. Формула істинної батьківської любові – це прийняття, а її сутнісне наповнення є любов – «люблю тому, що ти є, люблю такого, яким ти є».
У сім’ї, в родині дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чого ми, батьки, вчимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, і дитина була впевненою: у дорослих слово не розходиться з ділом. Якщо дитина бачить, що мама і тато, які щодня твердять, що брехати погано, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.
Проявляючи щирий інтерес до поглядів, захоплень своїх дітей, їхніх дій і вчинків, з повагою ставлячись до позицій і цінностей інших членів сім’ї, ви тим самим навчите їх цікавитися й поважати інших людей. Відмовившись від переконання, що тільки ви знаєте істину, а помилки роблять виключно діти, ви станете на шлях діалогу і спільного аналізу всіх дій і вчинків своїх дітей. Висловлюйте своє ставлення до негативних проявів оточуючої дійсності й обов’язково пояснюйте дітям, що відбувається, і ви навчите їх самостійному мисленню. Демонструйте модель неагресивної поведінки через повагу і визнання себе та інших людей, їх культури, звичаїв, традицій, віросповідань. Вступаючи до міжнаціональної та міжрелігійної взаємодії, ви закладатимете у своїх дітей таку саму здатність.
Батьки зможуть сформувати в дітей систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття як згода, компроміс, взаємне прийняття і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання, якщо самі сповідуватимуть цю ціннісну систему. Стиль виховання, що переважає в сім’ї, визначає, якою виросте майбутня людина. Отже, головними методами виховання в родині мають стати приклад, спільні з батьками заняття, бесіди, уболівання один за одного у різних справах, допомога у вирішенні проблем, залучення в різних видах сімейної та суспільно-корисної діяльності.
У старшому шкільному віці сімейне виховання в дусі толерантності сприяє формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення навколишньої дійсності й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях. Загалом це сприятиме розбудові суверенності нашої молодої держави, захисту національних інтересів з одночасною повагою і визнанням цінності інших культур, релігій, поглядів і позицій.

У ПРИГОДІ БАТЬКАМ СТАНУТЬ ТАКІ ПОРАДИ
1. Будьте чесні й відкриті, з повагою ставтеся до інших, виявляйте співпереживання й співчуття. Демонструйте це діями. Ніколи не давайте негативних характеристик навіть собі, не кажучи вже про інших.
2. Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини в собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.
3. Розповідайте своїй дитині про традиції інших народів, свята, характерні для інших країн, важливі міжнародні дати. Шануйте традиції свого народу, але не втрачайте можливості ознайомити дитину з іншими культурами, цінностями, звичаями.
4. Намагайтеся забезпечити вашій дитині досвід спілкування з різними групами людей. Літній відпочинок, подорожі в інші країни є корисними для кожного, а дитині старшого шкільного віку можна запропонувати участь в благодійних програмах і грантах.
5. Подорожуйте з дитиною і допомагайте їй відкривати для себе багатогранний світ. Звичайно, не кожна сім’я може дозволити собі відвідати Європу, азіатські країни, Африку, але відвідування історичних куточків рідної України є доступним майже кожній родині.
6. Говоріть про відмінності між людьми з повагою. Відзначайте позитивні моменти того факту, що всі люди різні. Дітям молодшого віку потрібно пояснити, що на Землі існують інші раси й національності – з іншим кольором шкіри, волосся, розрізом очей, звичаями й особливостями побуту, мислення тощо.
7. Завжди давайте відповіді на запитання дітей, навіть якщо це буде не найкращий варіант. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді на кшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.
І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії з сімейним (родинним) оточенням.

Навчання та виховання в умовах дистанційного навчання

Кроки для вирішення:

Один клас — одна платформа

У початковій школі як базову платформу для зв’язку з учнями зручно використовувати Google Meet. Сервіс простий у використанні. Можна скласти розклад наперед та закріпити єдине посилання до основних предметів, які викладає вчитель. Учні знатимуть: ваші уроки доступні за цим лінком і не потрібно шукати щоразу новий. Вчителі-предметники можуть створювати власні посилання та прикріплювати їх біля назв дисциплін, або ж використовувати вже наявні.

Також у початковій школі можна спробувати платформу Discord — вона мультифункціональна і зручна. Зверніть увагу: максимальну групу для відеозв’язку можна формувати до 10 осіб. Проте для аудіо — в необмеженій кількості.

У середній та старшій школі зручно використовувати ZOOM.

Важливо, щоб платформа була єдиною для класу — про це слід заздалегідь домовитися з іншими педагогами.

Випрацюйте «Кодекс поведінки» для дистанційних уроків

· Домовтеся, що кожен учень за кілька хвилин до уроку перевіряє справність та рівень зарядки гаджета.

· Проговоріть, коли учні можуть вмикати та вимикати свої мікрофони.

· Повідомте дітям, який сигнал відповідає за опцію «Підняти руку». У моєму випадку в дитини я помічаю ввімкнений мікрофон.

· Проговоріть, що можна писати в загальному чаті, а що — ні.

· Зазначте, що під час уроку мають бути закриті будь-які ресурси, що не мають стосунку до навчання.

· Домовтеся, щоб під час уроку в дітей стояла на столі склянка чи пляшечка з водою.

Проводьте ранкове коло кілька разів на тиждень

Погодьтеся: чудово, якби навіть через екрани гаджетів учні почувалися причетними до шкільної спільноти! У цьому допомагають чудові ритуали для всього класу, як от вже звичне для всіх ранкове коло. Та з появою «дистанційки» багато хто забув про це, дуже шкода. Я проводжу зустріч із дітьми в цьому форматі обов’язково двічі на тиждень. Ми виходимо на зв’язок трохи раніше в ці дні — о 09:15 замість 10:00. Кожен ділиться враженнями від вихідних або ж я пропоную кілька тем для обговорення.

Продумайте уроки з елементами гри для початкових класів

Учні молодшої школи — особлива категорія дітей, яка сприймає навчання через гру. Тож вчителю потрібно буде продумати сценарій онлайн-уроку не лише з ігровими елементами, а й з обов’язковою комунікацією та співпрацею учнів одне з одним. Ваш урок мине намарно, якщо діти просто слухатимуть вас. Комбінуйте невеликі теоретичні блоки з цікавими завданнями.

Та як би дітям цього не хотілося — неможливо постійно використовувати інтерактив і гратися більшу частину часу. Основний навчальний матеріал можна подавати, створюючи презентації в Power Point, Key Note, Сanva та демонструвати коротенькі відео.

Використовуйте інструменти для візуалізації

· Онлайн-дошка
Для учнів початкових класів підійде дошка Lino. Учитель має можливість змінювати фони і кольори дошки, робити їх яскравими, щоб привернути увагу. На цю дошку педагог може завантажувати власні файли та зображення і виводити їх на екран. Дошка чудово працює для залучення дітей до дискусії. Вчитель пише на дошці запитання в режимі реального часу, а діти на віртуальних стікерах фіксують відповіді. Учні можуть одночасно відстежувати, хто що пише. А педагог розуміє, хто в цей момент активно залучений до уроку, хто друкує дуже повільно, а хто швидко висловлює думку. Також її можна застосовувати для створення ментальних карт, мозкового штурму тощо.

За допомогою однієї з опцій дошки ваші учні можуть писати коментарі одне одному.

· Тематичні аватарки
Змінюйте протягом тижня аватарки разом з дітьми: щотижня обирайте тему чи героїв, у яких кожен з вас буде «перевтілюватися».

· Знайдіть собі помічника
Захопити увагу дітей може вигаданий вами супергерой-помічник у ваших презентаціях, який щоуроку вноситиме родзинку в подання тем своїми коментарями та зауваженнями. Або ж виходьте онлайн разом з яскравим іграшковим персонажем — оберіть йому ім’я, розкажіть, хто він та з якою метою буде на ваших заняттях.

Навчіться утримувати увагу дітей навіть крізь екран

Це — чи не найскладніший виклик для вчителя, який запроваджує дистанційне навчання в початковій школі. На практиці будуть помічними такі прийоми:

· Онлайн-квач

Діти дуже уважно слухають одне одного, щоб не пропустити свою чергу. Починає вчитель: дає вправу на обчислення будь-кому з класу. Учень озвучує відповідь і далі має «заквачувати» наступним запитанням-прикладом однокласника.

· Рефлексія за прочитаною книгою

Вчитель дає завдання дітям прочитати оповідання чи невелику книгу, озвучує дату презентації. У зазначений час учні обговорюють прочитане. Під час уроку кожному учню для мінівиступу надається регламент до трьох хвилин. За цей час школярі озвучують, які фрагменти їм сподобались і чому вони рекомендують (чи ні) прочитати цю книжку іншим.

· Веселі паузи-руханки та «гнучкі» уроки

Дитина, яка більшу частину дня проводить біля екрана, рухатися має обов’язково. Тож дозвольте учням самостійно обрати плейліст для динамічних пауз-руханок — список композицій ви отримуєте заздалегідь, а потім щодня вмикаєте певний трек.

У мене діти на уроках час від часу отримували бонуси. Якщо вони виконували завдання, що були відведені на урок наперед, то для таких учнів урок міг тривати не 40 хвилин, а, до прикладу, 20 чи 25 хвилин. Після чого вони надсилали мені роботи та йшли відпочивати.

Підтримуйте постійний контакт із батьками

Перед початком дистанційного навчання варто хоча б коротко поспілкуватись із кожною родиною й дізнатися, чи мають вони можливість забезпечити дитині цей формат. Якщо є діти, які не зможуть відвідувати онлайн-уроки, треба буде продумати інший формат завдань для них.

Знайдіть спільну мову з «хитрунами» та онлайн-прогульниками

Якщо помічаю, що дитина кілька разів поспіль ухиляється від онлайн-уроків і знаходить різні виправдання, щоб не виконувати завдання, після кількох моїх прохань використовую чарівну фразу: «Цього разу мені доведеться зробити «ало-ало» мамі?» Прикладаю два пальці до вуха, імітуючи телефонну слухавку. Цей чарівний метод спрацьовує одразу, і того ж дня я отримую всі завдання з пропущених занять.

У мене є правило: ніколи не коментувати факт нездачі робіт чи невчасне виконання завдань тим чи тим учнем під час онлайн-зв’язку з усім класом. Прошу під кінець заняття, до прикладу, кількох учнів залишитися, і вони по черзі мають зі мною кількахвилинну розмову. Ці питання слід вирішувати тет-а-тет.

Як спроєктувати дистанційний урок мрії

Щоб правильно побудувати онлайн-урок, зручно спиратися на готову структуру та врахувати всі її етапи.

Підготуйтеся

Готуючи матеріал уроку, запитайте себе: чи активує почуте й побачене пізнавальну діяльність учнів? А ще актуалізуйте отримані раніше школярами знання, щоб мати впевненість: діти готові до нового матеріалу. Для цього створіть у Google-формі опитувальник на два запитання: «Чим ми займалися минулого тижня?» і «Розкажіть, що означає…» (тут вписуєте важливе означення, на яке учні мають спиратися під час подальшої роботи).

Так, це всі ті речі, які під час очного навчання вчителі роблять, не замислюючись. Але і під час дистанційного навчання не можна пропускати цей етап і одразу пояснювати нову тему.

Продумайте, як подати інформацію

Цей етап було б добре переносити в асинхронне навчання. Тобто, подання інформації не обов’язково має відбуватися в режимі реального часу та синхронної взаємодії з дітьми. Інформація цілком може бути самостійно опрацьована учнями, а ваша присутність важливіша на інших етапах.

Практика. Навчіть дітей справлятись із помилками

На цьому етапі вчителям дуже важливо правильно навчити дітей справлятись із помилками. Отже, учні виконують завдання, а педагог бере на себе діагностичну та корекційну функцію. Так він побачить і переконається, що учень правильно застосовує певні інструменти.

Підсилюйте мотивацію

Можна створити умови, за яких мотивація підтримується чи ні. Але всі ми різні: комусь потрібні підтримка та похвала, комусь — відчуття досягнення та ситуація, комусь — максимальна автономність, ще комусь — оцінки.

Не всі учні достатньо мотивовані, щоб виконувати завдання в онлайн-форматі. Це показав приклад першої хвилі «дистанційки». Ще Леонардо да Вінчі влучно підмітив: «Навчання без бажання псує розум, і він нічого не затримує в собі». Якщо ваші учні не розумітимуть, чому вивчають певну тему, та й взагалі — навіщо прийшли до школи, висновок сумний: дитина не зможе навчатися якісно ні очно, ні дистанційно. Але цю ситуацію можна змінити, якщо на допомогу прийдуть захопливі цифрові інструменти.

Формувальне оцінювання

На цьому етапі участь вчителя є важливішою, ніж на етапі пояснення матеріалу.

Мета оцінки — не поставити позначку в журналі, вказуючи рівень знань учня. Оцінювання — це про те, щоб показати учневі, де він є на шляху до мети та що йому треба зробити ще, щоб досягти результату. Оцінка має містити коментар до роботи, бо самі лише «7» чи «9» мало про що говорять. Учень побачить «9» — подумає «Ну й добре!» та більше не повернеться до теми, щоб зрозуміти, як зробити краще. Саме тому вчителям варто спробувати надавати не лише кількісний, а й якісний зворотний зв’язок. А іноді й взагалі відмовлятися від кількісного.

Не намагайтеся бути «гелікоптерними вчителями»

Так-так, не перебирайте на себе функцію гелікоптера та не намагайтеся за мінімальний час нафарширувати дитину масивом інформації, вміннями та компетентностями, на вибір яких сам учень не має впливу. Школяр відчуває: навколо стільки всього відбувається. Але… не з ним.

Вчителі діляться досвідом про дистанційну освіту

Натомість дитина має відчувати внутрішню потребу бути на уроці. Але як на це вплинути? Спробуйте з’ясувати, про які знання з вашого предмета учні говорять як про власну потребу. Цікавинки мають бути, але не перевантажуйте урок веселощами: він має адресуватися тим запитам, які є у ваших учнів. Якщо учень відчуває, що все те яскраве та креативне, що ви пропонуєте, не спрямоване на вирішення його потреб, то не сприйматиме цей процес як навчання.

Надайте вибір вашим учням і допомагайте їм встановити цілі

Цілі треба сформулювати так, щоб учень розумів: це цілі не школи, вчителя чи міністерства, а його особисті. Дитина має знати, що вона одержить, засвоївши знання. Надайте учневі вибір. Це не означає, що він має диктувати, вивчаємо ми певну тему чи ні. У межах кожного уроку і теми варто забезпечити кілька опцій та пропонувати їх дітям. Принцип той самий, що й з харчуванням. Якщо ми скажемо дитині: «Їж, що хочеш!» — найімовірніше, що раціон складатиметься зі снеків, смаколиків та газованої води. Але можна надати вибір у межах смачного та корисного. Так само — з уроками.

Використовуйте різні канали подання інформації

Спостерігайте за тим, як краще засвоюють інформацію ваші учні. Хтось добре «ловить» матеріал, коли вчитель розповідає наживо. Для когось краще, коли виступ вчителя є в записі. А ще комусь зручніше подивитися презентацію з елементами інтерактиву.

Спробуйте наступне: зробіть плейліст на свій урок, у якому зберіть п’ять різних пояснень однієї теми. Або ще краще — нехай такий плейліст складуть ваші учні! Для цього їм треба знайти в інтернеті, як п’ять різних людей пояснюють певну тему.

Або ж іще один цікавий варіант: знайдіть в інтернеті та запропонуйте учням погане пояснення теми. Попросіть розповісти, що саме в цьому поясненні незрозуміло, чого бракує. Це набагато краща перевірка розуміння теми, ніж тести.

Не давайте завдання написати реферат: результат буде «скачаний» за хвилину та просто прочитаний у найкращому разі. Дайте завдання завантажити з інтернету три реферати на одну тему та порівняти їх між собою. Це зовсім інший рівень завдання. Ще краще — створити презентацію за цим рефератом. Матеріал конкретного тексту учень має передати у форматі презентації, інфографіки чи будь-якому іншому.

Тести — корисний інструмент «дистанційки», але не для оцінювання

Під час першої хвилі української «дистанційки» більшість вчителів саме тестами намагалися перевірити рівень знань. З одного боку, комп’ютерні тести — це зручно. Комп’ютер сам перевіряє, педагог має стовпчик оцінок, готових до перенесення в журнал. Та всі ми знаємо, що тести можна легко списати. Так, можна убезпечитися від цього, але повірте: учні ще більш креативні! Не слід тішитись ілюзіями, що якісь наші дії убезпечать від списування. Набагато краще використовувати тести як інструмент для навчання. Тести мають передусім допомагати учневі, а не вчителю. Учень завдяки їм може побачити, що саме йому ще потрібно зробити. Коли дитина це розуміє — спокійніше сприймає будь-які помилки.

Зберегти соціальну активність дітей

Катерина Глушенко, корекційний педагог і психолог

Навчання — насамперед соціальна активність. Перебування в школі допомагає вчитися правильно будувати стосунки з однолітками й дорослими поза межами родини. А ще — практикувати різні види комунікації, формувати ставлення до процесу навчання, друзів і самих себе. Онлайн-навчання звужує можливість навчатися разом і поруч. Але є лайфхаки, які в цьому допоможуть.

Три кроки для вирішення:

1. Peer-групи

Для учнів-однолітків це можливість об’єднуватись у групи за інтересами. Це можуть бути невеликі проєктні групи по 4–5 осіб. Учні вирішуватимуть різні завдання разом: конспектування, підготовка рефератів, проєктів, презентацій та відео. Це все потребує чималих зусиль, а в групі робота кипітиме цікавіше та буде виконана швидше.

2. Дайте учням голос

Під час онлайн-занять цінно проговорити й запитати учнів: «Як ти?», «Що вдається?», «Над чим цікаво працювати?», «Є щось незрозуміле для тебе?», «Що викликає сумніви?» Для цього батькам та класному керівнику треба домовитися про конкретну годину, під час якої учні спілкуватимуться саме про процес навчання.

За результатами таких розмов викладач зможе надати учням необхідну допомогу, без поспіху розібратися з поточними труднощами, а за потреби — залучити до діалогу батьків.

3. «Чат інформування»

Під час дистанційного та змішаного форматів навчання надважлива якісна комунікація. Ми всі стомилися під час першої хвилі карантину від нескінченного потоку скріншотів, повідомлень різного ступеню важливості в різних чатах, які треба було збирати докупи, щоб не пропустити щось важливе. Рішення? Створити «чат інформування».

Цей чат веде виключно класний керівник або вчитель. Він закритий для коментування. Його мета — донести важливі меседжі до аудиторії, щоб ті не згубилися серед великої кількості повідомлень. Там немає флуду — тільки корисна інформація. Якщо у вас досі немає такого чату, дуже раджу його створити!

Окремий чат має бути для живого спілкування, реакцій, ідей, мемів, коментарів, запитань і обговорень.

З 19 по 23 вересня в школі проходить "Тиждень протидії булінгу"

Що можуть зробити вчителі

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій.

Для успішної боротьби з насильством у школі:

Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

ПОРЯДОК

реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в навчальному закладі

Підставою для реагування в закладі освіти на випадки булінгу (цькування) є заява або повідомлення, про випадок та/або підозру його вчинення стосовно неповнолітньої особи та/або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, отриманої суб’єктами реагування на випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Повідомлення можуть бути в усній та/або письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації (телефон, соціальні мережі, електронна пошта, електронні месенджери,офіційні веб ресурси та ін.).

Повідомляти про випадки булінгу (цькування) в закладах освіти може будь-яка особа, учасником або стороною якого вона стала або яка підозрює про його вчинення стосовно неповнолітньої особи та/або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, або про який отримала достовірну інформацію.
Повнолітні учасники освітнього процесу зобов’язані вжити заходів невідкладного реагування у разі звернення дитини та/або якщо вони стали свідками булінгу (цькування) (оцінити рівень небезпеки життю та здоров’ю сторін булінгу (цькування), негайно втрутитись із метою припинення небезпечного впливу, надати (за потреби) невідкладну медичну та психологічну допомогу, звернутись до органів охорони здоров’я для надання медичної допомоги тощо).
Керівник закладу освіти:

призначає уповноважену особу за реалізацію норм законодавства у сфері запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти з числа своїх заступників;
у разі отримання заяви про випадок булінгу (цькування) не пізніше однієї доби повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України про звернення, одного з батьків або законних представників неповнолітньої особи;
для невідкладного надання психологічної допомоги (за потреби) інформує територіальний орган (підрозділ) служби у справах дітей та/або центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
для організації надання медичної допомоги постраждалій особі (за потреби) викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

визначає наказом склад комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) з метою проведення розслідування; у випадку тимчасової

відсутності уповноваженої особи визначає цим наказом особу зі складу комісії, відповідальну за підготовку матеріалів для засідання (шляхом опитування учасників випадку, з’ясування наявності фото та відеофіксацій, психологічної характеристики сторін тощо);
інформує особу, яка звернулась із заявою, про подальший порядок її розгляду; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) не пізніше, ніж три робочі дні з дня надходження заяви про випадок або підозру з метою планування та застосування необхідних заходів реагування.

Діяльність комісії закладу освіти з розгляду випадків булінгу (цькування)

Комісія з розгляду випадків булінгу (цькування) є колегіальним органом закладу освіти, яка скликається в кожному окремому випадку надходження заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти не пізніше ніж три робочі дні з дня надходження заяви або повідомлення.
До складу комісії входять уповноважена особа та інші зацікавлені особи (педагогічні працівники, практичний психолог, медичний працівник та інші особи) за рішенням керівника закладу освіти.

До участі в засіданні комісії також можуть бути залучені сторони булінгу (цькування) (за потреби), один з батьків або законних представників неповнолітнього кривдника та потерпілого, представники інших суб’єктів реагування на випадки боулінгу (цькування) в закладах освіти та інших зацікавлених сторін.

Комісія на своїх засіданнях розробляє пропозиції та рекомендації з питань, що належать до її компетенції.
За підсумками роботи комісії складається протокол.
За виконання та моніторинг запланованих заходів відновлення та нормалізації психологічного клімату в закладі освіти та визначених рекомендацій для учасників булінгу (цькування) згідно з протоколом засідання комісії відповідає уповноважена особа або особа, яка її замінює у разі відсутності відповідно до наказу про склад комісії.
До повноважень комісії належать:

розгляд та аналіз матеріалів за результатами проведенного розслідування щодо зʼясування обставин на підставі заяви про булінг (цькування);
визначення сторін булінгу (цькування), можливих причин та необхідних заходів для їх усунення;

планування заходів стабілізації психологічного клімату у колективі, формування емпатії між сторонами булінгу (цькування) та надання соціальних та психолого-педагогічних послуг сторонам булінгу

(цькування), в тому числі із залученням необхідних фахівціві з надання правової, соціальної та іншої допомоги тощо;
формування рекомендацій для педагогічних працівників закладу освіти щодо доцільних методів навчання та організації роботи з неповнолітніми сторонами булінгу (цькування) та їхніми батьками або законними представниками;
формування рекомендацій для батьків або законних представників неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

ПОРЯДОК

застосування заходів виховного впливу в закладі освіти

Заходи виховного впливу застосовуються для відновлення та нормалізації відносин між учасниками освітнього процесу після випадку булінгу (цькування) з метою створення та сприятливого для навчання та роботи освітнього середовища.
Заходи виховного впливу застосовуються у разі наявності факту булінгу (цькування) в закладі освіти по відношенню до кривдника, потерпілого та свідків.
Заходи виховного впливу мають забезпечити дотримання прав та інтересів сторін булінгу (цькування), необхідне виховання та освіту, соціальну та психолого-педагогічну допомогу.
Заходи виховного впливу реалізуються педагогічними працівниками закладу освіти із залученням необхідних фахівців із надання правової, психологічної, соціальної та іншої допомоги, в тому числі територіальних органів (підрозділів) служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді тощо.
Необхідні заходи виховного впливу визначає та планує комісія з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.
Керівник закладу освіти вживає необхідних заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу, в тому числі залучення (за потреби) необхідних фахівців із надання правової, психологічної, соціальної та іншої допомоги тощо.
Керівник закладу освіти забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування).
Практичний психолог та соціальний педагог у межах своїх посадових обов’язків:
- діагностують стан психологічного клімату в колективі, в якому відбувся булінг (цькування);
- за результатами діагностики розробляють план корекційної роботи з кривдником та свідками із залученням батьків або законних представників;
- розробляють та реалізують програму індивідуальної реабілітації для потерпілого;
- розробляють профілактичні заходи для групи, в якій зафіксовано випадок булінгу (цькування); для батьків або законних представників;
- здійснюють супровід педагогічних працівників, які забезпечують освітній процес для групи, в якій зафіксовано випадок булінгу (цькування);
- забезпечують надання психологічного супроводу здобувачів освіти, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування).
1. Педагогічні працівники, які забезпечують освітній процес для групи, в якій зафіксовано випадок булінгу (цькування):
- виконують рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти щодо доцільних методів навчання та організації роботи з неповнолітніми сторонами булінгу (цькування) та їхніми батьками або законними представниками;
- забезпечують інтеграцію антибулінгового компоненту в освітній процес, який визначається правилами поведінки учасників освітнього процесу в закладі освіти, статутом закладу освіти, законодавством;
- виробляють спільно з здобувачами освіти правила взаємодії групи під час освітнього процесу.

В нашій школі проходить акція "Виховуємо толерантність".

Мета акції: розширення знань здобувачів освіти про поняття толерантності, розвиток вміння спілкуватися, слухати і бути почутим, сприймати і розуміти один одного, формування навичок толерантної поведінки, виховання поваги до дорослих і ровесників, спонукати дітей застосовувати набуті знання у повсякденному спілкуванні.

Сьогодні, 16 листопада, в школі проходить акція "Планета добрих сердець". День добра і милосердя. Девіз акції "Я обираю світло у своїй душі". Колір дня - білий. Адже це - символ світла і чистоти. І саме такими є добро і милосердя.

Затверджено

Директор Глухівської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №3

__________ Е.О.Маринченко ____________________

План

проведення акції «Виховуємо толерантність »

в Глухівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3

№ п/п

Назва заходу

Дата

З ким проводиться

Відповідальний

1.. Виховні години, присвячені проблемі толерантних стосунків між людьми.

2. Виховний захід «Поговоримо про головне»

3. Поради батькам «Як виховати толерантну особистість». (Інформація для батьків на сайт психологічної служби)

15.11.2021

1-4 класи

6-А клас

Батьки

Класоводи

Соціальний педагог

Спеціалісти психологічної служби

1. День добра і милосердя

Акція «Планета добрих сердець»

Девіз дня: «Я вибираю світло у своїй душі»

Колір дня – білий.

Захід «Зроби комплімент»

2. Виховний захід «З чого починається дружба?»

3. Дистанційне заняття «Вчимося толерантному спілкуванню»

16.11 2021

4-ті класи

2-Б клас

7 класи

Соціальний педагог, практичний психолог. Класоводи 4 класів

Соціальний педагог

Практичний психолог

1. Акція «День дружби і любові.»

Колір дня – червоний.

Девіз дня : «Давайте жити дружно».

Захід «Квітка толерантності.»

2. Дистанційне заняття «Щербатий горщик»

3. Тренінг «Робота з профілактики торгівлі людьми».

17.11.2021

3- класи

10 клас

Педагогічні працівники

Соціальний педагог, практичний психолог, класоводи 3-х класів

соціальний педагог

Тренерка Макаренко Наталія Миколаївна

1.Акція «День ввічливості»

Колір дня – жовтий.

Девіз дня: «Ввічливе слово – крок до дружби»

Захід – Промінчики ввічливості.

2. Бліц-опитування «Чи живе в нашій школі толерантність? …»

3. Дистанційне заняття «Поговоримо про головне»

18.11.2021.

1 класів

9 класи

6-Б клас, 6-В клас

Соціальний педагог

Практичний психолог

класоводи

Практичний психолог

Соціальний педагог

Акція «День взаєморозуміння»

Колір дня – зелений.

Девіз дня: «Я вибираю світло у своїй душі»

Захід «Галявина толерантності»

2.Дистанційне заняття «З чого починається дружба?...»

3. Конкурс «Кращий рецепт толерантності».

19.11.2021

2- класи

5 класи

11 клас

Практичний психолог, соціальний педагог, класоводи.

Соціальний педагог

Практичний психолог

Соціальний педагог А.Л.Яненко

Практичний психолог В.А. Квасник

Шановні вчителі! Нагадую про дію Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу". Але разом із прийняттям закону виникли запитання, що стосуються цих проблем, зокрема, як відрізнити цькування від інших схожих ситуацій. Тому що іноді люди плутають конфлікт із булінгом. Варто наголосити, що конфлікт виникає, коли між двома чи кількома особами існує незгода, розбіжність думок або різні погляди. І конфлікт між учнями не завжди означає, що це є булінг. Отже, для булінгу (цькування) характерно наступне:

системність, тривалість дій;
чітко визначені ролі — агресор та постраждалий;
чітко визначена мета — завдання шкоди та приниження;
нерівність сил.

Як бачимо, поодинокі випадки, без бажання заподіяти шкоду, не будуть вважатися булінгом. Також не буде цькуванням одноразовий неповторюваний акт. І, звісно, кожен має право на вільне враження думок, тому під дію закону це теж не підпадатиме.

Наголосимо, що булінг може виявлятися у багатьох формах. Він може бути у формі фізичного, психологічного, економічного або сексуального насильства, а також може вчинятися із застосуванням засобів електронних комунікацій (кібербулінг).

Конфлікт чи булінг: ключові відмінності в огляді судової практики

Лариса Гретченко,
адвокат, медіатор, заступник Голови Комітету НААУ з сімейного права,
член Комітету з медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ,
лектор Вищої школи адвокатури НААУ, тренер курсу програми Ради Європи HELP
«Основні принципи захисту прав людини у сфері біомедицини»

Насмішки та кепкування, образи та погрози, штурхани і підніжки, відібрання речей, грошей чи документів, і навіть бійки – далеко не повний перелік діянь, які притаманні як конфлікту так і булінгу. Разом з тим, не кожен конфлікт є булінгом, і як свідчить правозастосовна практика, від вміння розпізнати булінг, відрізнити його від конфлікту за характерними ознаками залежить можливість захистити потерпілу особу та притягнути кривдника до відповідальності, встановленої законом.

Систематичність (повторюваність) діяння – одна з типових ознак булінгу, яка в переважній більшості випадків слугує ключовою відмінністю від конфлікту між учасниками освітнього процесу, прояву невихованості, недисциплінованості чи застосування неправомірних методів виховання.

Досліджуючи судовий підхід до встановлення в діях учасника освітнього процесу булінгу як складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пропоную послугуватися оглядом наступної судової практики.

05 серпня 2020 р. Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області розглянуто справу № 695/878/20 про притягнення до адміністративної відповідальності вихователя дошкільного навчального закладу, яка відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення вчинила психологічне насильство відносно вихованців закладу, а саме у сонну годину підняла дітей з кроваті та відвела в іншу кімнату, де, зі слів дитини, він перебував у кутку та змерз. Дії вихователя працівниками поліції кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-4 КУпАП.
Постановою суду від 05.08.2020 р. провадження у справі 695/878/20 відносно вихователя дошкільного навчального закладу за ч. 1 ст. 173-4 КУпАП закрито у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. При розгляді матеріалу про адміністративне правопорушення судом застосовано приписи ст. 173-4 КУпАП та п.3-1 ст. 1 Закону України «Про освіту», що закріплюють поняття булінгу (цькування) та його типові ознаки.

Булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

— систематичність (повторюваність) діяння;
— наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
— дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого;

З аналізу протоколу про адміністративне правопорушення судом вбачається, що суть адміністративного правопорушення викладена без конкретизації об`єктивних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-4 КУпАП, зокрема, в протоколі не зазначено, які саме насильницькі дії були вчинені порушником по відношенню до потерпілих, які наслідки викликали вказані дії у потерпілих і чи були вони взагалі, або чи могли настати, чи мало діяння систематичний характер, якщо так, то в який період часу, з конкретною вказівкою на час кожної події.

Судом зауважено, що важливими елементами складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-4 КУпАП є саме вчинення насильства у будь-якій формі його прояву та наслідок його застосування, який виражається у заподіянні шкоди психічному або фізичному здоров`ю потерпілого, або можливого його заподіяння яке могло настати та не настало незалежно від волі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Однак, у протоколі про адміністративне правопорушення взагалі не зазначено чи могла бути та чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров`ю зазначених у протоколі дітей.

Судом констатовано, що до протоколу про адміністративне правопорушення не додано беззаперечних доказів систематичності вчинення дій, які можна розцінювати як правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-4 КУпАП.

Аналізуючи пояснення свідків у справі, які вказують на неналежні дії зі сторони вихователя, судом зауважено, що можливе неналежне виконання своїх посадових обов`язків вихователем в частині неправомірних методів виховання дітей дошкільного віку, без наявності зазначених вище елементів складу правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 173-4 КУпАП, не охоплюється вказаною статтею.
(повний текст постанови: http://reyestr.court.gov.ua/Review/91108940)

Аналогічних висновків із усталеним застосуванням приписів Закону України «Про освіту» та Кодексу України про адміністративні правопорушення дійшов Приморський районний суд м. Одеси у постанові від 14 серпня 2020 р. у справі № 522/12536/20 при розгляді адміністративного матеріалу про притягнення до відповідальності мами школярки за вчинення булінгу відносно вчителя фізики.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що в порушення вимог діючого законодавства в протоколі про адміністративне правопорушення відносно особи не зазначено конкретизації суб`єктивних та об`єктивних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.173-4 КУпАП.
Зокрема, в протоколі не зазначено, про систематичність (повторюваність) вчинення діяння.

Також в протоколі не зазначено, які саме насильницькі дії, по відношенню до вчителя були вчинені, враховуючи, що за ознаками булінгу таке насильство може бути психологічним, фізичним, економічним, сексуальним, при цьому, мати конкретні прояви, вчинятися з прямим умислом та систематично. Крім того, обов`язковою ознакою булінгу є заподіяння в результаті такого насильства шкоди психічному або фізичному здоров`ю потерпілого.

В даному випадку в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені відомості про негативні наслідки протиправних дій особи у вигляді шкоди психічному або фізичному здоров`ю конкретного потерпілого за кожним конкретним епізодом насильницьких дій, які в сукупності підпадали би під ознаки булінгу.
Таке викладення суті адміністративного правопорушення, як вже зазначалось вище, є загальним, неконкретизованим і взагалі не відповідає визначенню булінгу та його ознакам, які містяться в диспозиції ч.1ст.173-4 КУпАП і в п.3-1ст.1Закону України «Про освіту».

З матеріалів справи та письмових доказів, а саме протоколу про адміністративне правопорушення, досліджених у судовому засіданні, вбачається, що конфлікт був лише 18.05.2020 року, тому у даному випадку, не може йти мова про системність цькування або знущання, яке визначається поняттям «булінг». Варто зазначити, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування це тривалі, повторювальні дії, а одинична конфліктна ситуація між учасниками таким не може вважатися.

Матеріали адміністративного провадження не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів, які б переконливо вказували на вчинення особою дій, зазначених у диспозиції ч.1ст.173-4 КУпАП, що мало наслідком закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. (Повний текст постанови: http://reyestr.court.gov.ua/Review/90997224)

Розглядаючи матеріали про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-4 КУпАП відносно учня 11 класу школи, який під час уроку виражався в присутності інших учнів на адресу вчителя нецензурною лайкою, чим вчинив психологічне насильство відносно останньої, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у постанові від 23 червня 2020 р. у справі № 483/119/20 зазначив, що правова кваліфікація дій особи за частиною 1 статті 173-4 КУпАП як булінг (цькування) учасників освітнього процесу не знайшла свого підтвердження під час судового процесу через відсутність такої ознаки як систематичність, з відповідним обґрунтування висновку системним аналізом спеціального законодавства, яке розкриває поняття булінгу та характерні ознаки таких дій.

Оскільки систематичність як ознака булінгу не викладена у формулюванні обвинувачення і не доведена під час судового розгляду, суд не вправі перебирати роль сторони обвинувачення і збирати докази самостійно. Натомість судом, змінюючи кваліфікацію, застосовано аналогію закону та положення частини 3 статті 337 КПК України, згідно з якою з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відтак, дії особи судом кваліфіковано за статтею 173 КУпАП як дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян та закрито адміністративну справу у зв’язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
(повний текст постанови: http://reyestr.court.gov.ua/Review/90015570)

Більше про особливості булінгу, правові аспекти та практичні поради з питань протидії та профілактики цькування учасників освітнього процесу, захисту порушених прав, можливості порозумітися та примиритися у дводенному навчальному курсі Вищої школи адвокатури НААУ «Булінг: попередження, відповідальність, захист. Навчання без страху», що відбудеться 12 – 13 вересня 2020 р.

Педагогам

Як зберегти психічне здоров'я під час війни - топ-8 порад психоло

Тривалість сну

Якість сну

Заспокійливі ліки

Обмеження деяких продуктів

Режим харчування

Тепла їжа

Інформаційний контроль

Емоційний контроль

Пам`ятка для вчителів стосовно булінгу

На що треба звернути увагу вчителю, що може бути передвісниками або маркерами цькування у класі:

Що важливо пам’ятати, працюючи з булінгом:

Що потрібно робити, коли виявлено цькування:

Але!

ПРИВСЕЛЮДНО НЕ МОЖНА НАЗИВАТИ СКРИВДЖЕНУ ДИТИНУ ЖЕРТВОЮ, А ЇЇ КРИВДНИКА – АГРЕСОРОМ! ЦЕ ТІЛЬКИ ПІДТВЕРДИТЬ «ПРАВОТУ» СИТУАЦІЇ, РОЛЕЙ ЇЇ УЧАСНИКІВ ТА ЇХ ДІЙ.

Підлітковий вік. Криза. Відсутність мотивації до навчання. Що робити?

Булінг і безпека дітей в інтернеті. Що робити вчителям і батькам

КОНФЛІКТ, БУЛІНГ І КІБЕРБУЛІНГ

ЯК БУЛІНГ МОЖЕ МАСКУВАТИСЯ ПІД ГРУ

ПРИЧИНИ ЦЬКУВАННЯ

ЩО МОЖНА Й НЕ МОЖНА РОБИТИ ДОРОСЛИМ В СИТУАЦІЇ БУЛІНГУ

Конфлікт чи булінг: ключові відмінності в огляді судової практики

Немає коментарів:

Дописати коментар

Автори

Мітки

Шукати в цьому блозі

Повідомити про порушення